Коли я навчалася в 9 класі моя мама вирішила поїхати на заробітки за кордон. В майбутньому я мала б вступити до університету, грошей треба чимало. Батько працював водієм вантажівки. Хоч зарплатня у нього була непогана та мати наполягла на своєму від’їзді. Вона довгий час була домогосподаркою, а тепер хотіла теж заробити гроші в родину.
Цілий рік ми з татом провели вдвох. Ясна річ, я сумувала за мамою. Мені не вистачало наших вечірніх посиденьок та розмов. Папа приділяв мені увагу, але дівчата зрозуміють, що з мамами можна обговорити набагато більше. Я з нетерпінням чекала на її повернення.
За контрактом ненька повинна була відпрацювати пів року. Та коли у неї вичерпався час, вона вирішила підписати нову угоду. Тобто повертатися додому мама не поспішала. Я не могла зрозуміти з цим пов’язане таке її рішення й відверто запитала маму. Вона зізналася, що вся справа у чоловікові. Вона закохалася у свого начальника й між ними закрутився роман.
«А як же тато?» – це єдине про що я могла у неї запитати. Вона почала якусь баладу про стосунки дорослих, про справжнє кохання, долю. Говорила, що я ще зовсім юна аби зрозуміти й все таке. А як же я? Цього я в мами не запитувала, але, попри вік, прекрасно розуміла, що мати пожертвувала власною дитиною заради свого примарного щастя з коханцем.
Того ж вечора я про все розповіла батьку. Він відреагував напрочуд спокійно, а потім зізнався, що знав про мамину зраду. Вона давно вже йому зізналася. Він не хотів мені розповідати, щоб не ранити моє дитяче серце. Я розуміла, що батько діяв з найкращих помислів й не ображалася. А от мамі цю зраду не пробачу ніколи.
Цілий рік ми не спілкувалися. Вона телефонувала татові, через нього питала про мої справи. Хотіла перепросити, налагодити зі мною стосунки, але я не піддавалася. Несподівано на порозі нашого дому з’явилася ця заробітчанка. Спокійно зайшла у середину, почала обіймати тата, кинулася до мене, але я втекла у свою кімнату. Я не могла повірити, що після всього заподіяного, вона насмілилася повернутися.
Як з’ясувалося її дорогий коханий потішився нею й покинув, повернувся до дружини. Мама теж не промах, одразу зібрала валізу й додому. Знала, відьма, що батько пробачить, а я – ніколи. Через тата я передала їй наступні слова: «Або вона забирається з цього дому, або це зроблю я». Ввечері її вже не було. Мені було абсолютно байдуже куди вона подалася та де збирається жити. Я не дозволю цій жінці паплюжити наше прізвище.
