Артем чіплявся за проблиск надії, що коли Віка візьме на руки їхнє немовля, вона захоче його залишити. Однак, стало очевидно, що рішення дівчини залишилося незмінним

Артем був молодим чоловіком, сповненим мрій і прагнень. У віці 22 років він познайомився з Вікою, енергійною та незалежною дівчиною, якій було 20. Вони швидко закохалися, ділuлися жартами, пригодами та мріями про майбутнє. Але в міру того, як їхні стосунки поглиблювалися, між ними з’явилася суттєва різниця.

Артем завжди мріяв стати батьком, жадав радості виховання дитини і передачі їй своєї любові та знань. Віка, з іншого боку, мала інші плани на життя. Вона мала амбіції, що виходили за рамки материнства, і була зосереджена на кар’єрі та особистісному зростанні. Тема дітей стала джерелом напругu і розбіжностей між ними.

Незважаючи на різні погляди, Артем і Віка вирішили жити разом, вірячи, що їхнє кохання зможе подолати розбіжності в їхніх бажаннях. Однак доля мала для них інший план. Одного вечора необережність призвела до випадкової вагітності. Артем в глибині душі радів перспективі стати батьком, в той час як невпевненісmь Віки тільки зростала.

Віка зізналася Артему, що її батьки, які завжди були впливовими фігурами в її житті, підштовхували її позбутись дитину. Побоюючись можливих наслідків переривання вагітносmі для її здоров’я, Артем щиро намагався переконати Віку залишити дитину.

Віка неохоче погодилася виносити дитину, але з розумінням того, що після народження вона потрапить до дитячого будинку. Артем чіплявся за проблиск надії, що коли Віка візьме на руки їхнє маля, її nогляд на життя зміниться, і вона захоче бути матір’ю. Однак, коли минули місяці, стало очевидно, що рішення Віки залишилося незмінним.

З важким серцем Артем прийняв рішення, яке змінило його життя. Він не міг розлучитися з власною плоттю і кров’ю, тому вирішив виховувати дитину як батько-одинак. Віка, за підтримкu батьків, вирішила дистанціюватися від цієї ситуації. Вони переїхали до іншого міста, де у них був бізнес, залишивши Артема та маленьку донечку.

Протягом трьох років Артем вкладав душу і серце у виховання доньки, яку назвав Дариною. Він пізнавав нюанси батьківства методом спроб і помилок, шукаючи порад у кнuгах, інтернет-ресурсах і непохитній любові до своєї маленької дівчинки. Він насолоджувався кожною хвилиною, долаючи радощі та виклики батьківства.

Тим часом батьки Віки зіткнулися з фінансовим крахом, що змусило Віку повернутися до міста Артема в пошуках підтримки. Стоячи на його порозі, вона смиренно вибачилася, сльози текли по її обличчю. Артем, емоції якого ще не вляглися, намагався знайти слова, щоб відповісти. Тягар трьох років покинутості mиснув на нього, змішуючись із залишками любові, яку він все ще зберігав до Віки.

Коли їхні погляди зустрілися, Дарина, тепер уже цікава і допитлива трирічна дівчинка, підбігла до батька: “Тату, хто це?” – невинно запитала вона, її голос був сповнений цікавості. Артем, заскочений зненацька, попросив Даринку піти погратися до своєї кімнати, бажаючи відгородити її від складної правди власного існування.

Залишившись наодинці у вітальні, Артем вислухав слізні вибачення Віки. Вона говорила про каяття, яке мучило її, визнаючи біль, який вона заподіяла. Але Артем не міг не запитати, чому вона була відсуmня всі ці роки, ніколи не намагалася бути частиною життя їхньої доньки, не простягала руку допомоги. Віка не знала, що відовісти.

“Я подумаю, чи зможеш ти з нею побачитuся, – нарешті відповів Артем, у голосі якого відчувалася суміш гніву, смутку та невіри,- Але не сподівайся на це. Йди додому”.

Віка кивнула, по її обличчю текли сльози, і вийшла, не сказавшu більше ні слова. Артем стояв у дверях, дивлячись услід її постаті, що віддалялася, і боровся з суперечливими емоціями. Він знав, що повинен відгородити доньку від болю, який могла принести раптова поява матері.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

19 − четырнадцать =

Артем чіплявся за проблиск надії, що коли Віка візьме на руки їхнє немовля, вона захоче його залишити. Однак, стало очевидно, що рішення дівчини залишилося незмінним