До сапи не знає з якої сторони підійти, бур’ян скоро буде вищим за будинок. Люди в селі уже пальцями тицяють, а вона не зважає

Михайло зустрів Анжелу у місті, коли їздив за продуктами матері. Чоловік все своє життя жив у селі. Йому подобалися тиша та спокій, а метушливе місто з набундюченими людьми, що завжди кудись поспішають – не для нього. У селі було багато незаміжніх дівчат, але жодна не припала до душі молодого парубка. А от коли побачив Анжелу аж кров у жилах вкипіла. Одразу зрозумів, що закохався.

Підійшов познайомитися, Анжела була вільна. Запросив на побачення. Вечір вони провели разом. З розповідей дівчини дізнався, що вона мати-одиначка, виховує семирічну доньку. Батько дівчинки покинув їх, коли дізнався, що Анжела вагітна. З того часу вона намагається дати всьому раду самостійно.

Додому Михайло повернувся досить пізно. Всю дорогу думав про Анжелу та ніяк не міг викинути її з голови. Мати ще не лягала, сиділа біля хати на лаві та чекала на повернення сина. Коли побачила Михайла аж на душі відлягло. Він ще ніколи не затримувався у місті так довго. Раптом, що сталося.

-Синку, я вже посивіла. Чому ж так довго? Може чого трапилося?

-Трапилося, мамо. Я зустрів дівчину й, здається, закохався. Сам не розумію, що зі мною коїться.

-Так це ж грана новина! Давно вже тобі пора свою сім’ю будувати, а не нас з батьком стерегти. Розкажи, хто вона, чим займається.

Михайло повідав матері історію про нещасливу долю Анжели. Він навмисне до останнього відтягував інформацію про те, що в дівчини є дитина. Не знав, як мати відреагує та від неї нічого не втаїш.

-Відчуваю, сину, що не все розповів…

-Мамо, ти як завжди. Анжела має дитину від першого чоловіка. Він покинув їх, коли дізнався про вагітність. Арінку вона виховує самостійно, дівчинка вже досить доросла – сім років.

-Та хіба ж це погано. Ми з татом вже давно хочемо стати дідусем та бабусею. Приймемо її, як рідну.

Михайло нарешті заспокоївся, знав, що батьки завжди його підтримають. Цілу ніч він не спав, думав, як правильно вчинити, а вранці повідомив татові, що поїде просити руки Анжели. Додому він повернувся не сам, а зі своєю нареченою й пасербицею.

Через місяць зіграли весілля. Батьки подарували молодятам на свято дорогий подарунок – купили будинок, неподалік від них. Вони не проти, щоб діти жили біля них, але молода сім’я повинна мешкати окремо. Тож після весілля Михайло з дружиною та дочкою уже господарювали у власному домі.

Анжела хоч і була хорошою дівчиною, але не могла дати ради своїм обов’язкам. Ні приготувати, ні прибрати, ні помастити. До сапи не знає з якої сторони підійти, бур’ян скоро буде вищим за будинок. Люди в селі уже пальцями тицяють, а вона не зважає. Не розуміє, що село невеличке усі усіх бачать, як на долоні. Свекрусі соромно перед односельцями, тож покидає свою роботу й біжить до будинку сина порядки наводити.

Маленька Аріна допомагає, а невістка навіть носа з хати не покаже. «Оце взяв на свою голову городську» – думає про себе мати Михайла, але роботи не покидає, сина шкода.

Декілька місяців усі чекали, що Анжела приживеться та прийметься до роботи. Свекруха неодноразово вчила її їсти варити, піч топити, хліб пекти, а та тільки позіхає від нудьги. Тоді стара жінка не витримала й вирішила поговорити із сином. Михайло ввечері приходив до них вечеряти, бо вдома хоч посвищи. Тоді мама й затіяла розмову:

-Сину, ти мені скажи, ще довго твоя дружина буде наш рід ганьбити? Мені вже перед людьми незручно. Я ж не може на дві хати працювати, роки вже не ті, здоров’я підводить.  Арінка мені допомагає, але ж то дитина, вона вчитися повинна. Може ти щось скажеш своїй дружині, якось повпливаєш на неї?

-Ой, мамо, не питайте, чого заплакані очі. Ви думаєте я того не бачу чи не розумію. Але немає чого говорити, Анжела вагітна. Лікар сказав їй більше відпочивати й не виконувати важкої роботи.

-Та хіба ж приготувати їсти чи прибрати в хаті, то важка робота? Не думай, що я вас посварити хочу. Мені тебе шкода й Арінки. Я вчора говорила з дядьком Павлом, що магазин місцевий тримає. Питала чи не потрібна продавчиня, він обіцяв влаштувати Анжелу на роботу. То може хай піде, поки живота не видно, допоможе тобі якусь копійку заробити.

-Вона може допомогти тільки її потратити. Я відкладаю гроші, щоб дров на зиму купити, а вона кожних вихідних у місто катається. То нову кофтинку купе, то сумочку, то крем. Ні про мене, ні про дитину не думає. А як ще малюк родиться, страшно подумати. І що мені з нею робити?

-Жити, сину, жити. Зараз на неї не напосідай, вона при надії, суперечки до добра не доведуть. А як народить, то починай щось їй говорити, бо тобі ж гірше буде.

Михайло пішов додому ні риба ні м’ясо. Матері шкода дивитися, як страждає її дитина, але втручатися у його сім’ю не буде. Вони з чоловіком свого часу самі розв’язували проблеми, то хай і діти домовляться. Правда, якщо Анжела не прислухається до Михайла, то син терпіти довго не буде. Характер у нього такий. Шкода буде Аріни й ще ненародженої дитинки.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

5 × один =

До сапи не знає з якої сторони підійти, бур’ян скоро буде вищим за будинок. Люди в селі уже пальцями тицяють, а вона не зважає