А як там чоловік з дітьми? А мені байдуже. Тепер я буду жити для себе. нарешті буду егоїсткою.

Годинник пробив десяту ночі, а я все сиджу в теплому кріслі, дивлюсь на язики вогню в каміні та нарешті насолоджуюсь спокоєм. Вперше за сорок сім років.

Все життя я змушена була бігти. Щось робити, десь заробляти, догоджати всім. Так мене виховала моя мама. Вона сама так прожила все своє життя, і мене того навчила. Їй було простіше самій розвантажити вагон з цементом, аніж попросити про допомогу. Це, звісно, перебільшення, але не сильно. Все дитинство я на неї дивилась, та не могла зрозуміти, вона й справді щаслива від такого життя, чи тільки говорить, щоб не обтяжувати всіх навколо, особливо мене.

Батько у нашій родині що був, що ні. Тобто він був присутнім в нашому будинку. На цьому його велика роль закінчувалась. Колись, ритм такого життя мені здавався зовсім звичним та нормальним.

У вісімнадцять років я була змушена покинути навчання та їхати на заробітки. Мама тяжко захворіла. Ось і гикнулось їй її спосіб життя. Працювати на витримку, допоки руки вже нічого підняти не зможуть. Всі мені казали що от, поїдеш, знайдеш там собі хлопця по багатіше, та і не потрібна буде тобі та робота. Воно то може і добре було б, проте я реаліст. Життя мені ніколи не ставило простих завдань.

Я відразу влаштувалась до готелю прибирати номери. Робота така собі, проте платили непогано, і надавали безплатне житло. Кожен місяць я відправляла майже все зароблене мамі. Собі залишала сотню – дві доларів, щоб про всякий випадок були. Геть без грошей не проживеш. Вона лежала на стаціонарі. За нею приглядала її сестра. Батьку діла не було. Інколи складалось враження, аби ми зникли, то він би й не помітив.

Рік я була в режимі коня тяго воза. Після двох змін мені навіть не було коли думку подумати, як же я втомилась. Просто на автоматі я доходила до ліжка, падала на подушку, а потім новий день в тому ж самому режимі.

Кожного місяця лікування мами ставало все більш коштовне. Мені ставало все важче його тягнути. Довелось брати додаткові підробітки. Одного разу мій організм вже просто не витримав та вимкнувся. Я втратила свідомість на роботі, а коли прокинулась, то побачила білосніжні стіни лікарні та подругу, з якою я приїхала, поряд. Вона мала перелякані очі. Плакала. деякий час ми сиділи мовчки. Потім Дана перебила тишу. “твоєї мами вже немає. Лікування не допомогло”.

Тиждень в мене пішов на реабілітацію. Можливо, хтось мене порахує егоїсткою, хтось скаже, що я невдячна дитина, проте в момент, коли Дана мені повідомила про втрату, в мене ніби камінь з душі впав. Звісно, як не крути, в грудях стало пусто, втрата близьких так легко не дається, проте я робила все, що було в моїх силах.

Після лікарні я вирішила змінити свій стиль життя. Зменшила навантаження на роботі, з’явився вільний час. Я ходила по кафе, кінотеатрах та просто прогулювалась. Виявилось, світ не мав меж та був занадто прекрасним, щоб ховатись від нього в чотирьох стінах роботи.

На одній з прогулянок я познайомилась з хлопцем. Чудовим, вродливим та безмежно добрим. Він спішив у наших відносинах. Ніби боявся не встигнути щось спробувати. Через пів року разом він зробив мені пропозицію. Ми одружились. І тут я зрозуміла, чому він так поспішав.

Після одруження я стала для нього як власна р _абиня. Нічого не можна брати без його дозволу. Покупки в магазинах виключно по списку який він дає, та ні центом більше. Одяг він мені сам обирає. Все схоже на паранджу. Нічого обтислого чи короткого. Косметики не можна. На вулицю тільки з ним. Моє життя нагадувало існування. Я народжувала йому дітей та сиділа вдома. Так минули мої майже двадцять років. Аж поки я змогла викрасти свої документи та втекти назад на батьківщину.

Вдома я змогла знайти нормальну роботу. Винайняла квартиру та почала жити. Просто для себе. Нікуди не біжучи, нікому не прислуговуючи. А як там чоловік з дітьми? А мені байдуже.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

12 − 5 =

А як там чоловік з дітьми? А мені байдуже. Тепер я буду жити для себе. нарешті буду егоїсткою.