«А я не зобов’язаний тобі догоджати. Ти у цьому домі звичайна господарка й не більше. Тож зайвий раз не розкривай poта та не вказуй мені, що робити й до кого ходити. Це чоловічі справи!»

До одруження Антон був ідеальним хлопцем. Ставився до мене з ніжністю та турботою. Влаштовував незабутні романтичні побачення. Постійно дарував квіти та подарунки. Писав любовні записочки й навіть римував. Тож коли хлопець запропонував мені одружитися й з радістю погодилася.

Після весілля все кардинально змінилося. Від мого романтичного чоловіка не залишилося й сліду. Людину ніби підмінили. Він став грубим та злим. Постійно на мене кричав, був чимось невдоволеним. Щоб я не зробила – усе було не так.

Ми жили окремо у будинку чоловіка. Я з ранку до ночі важко працювала. Прокидалася ні світ ні зоря, щоб дати їсти худобі. Потім готувала нам сніданок й одразу прибирала за собою на кухні. Знала, що Антон не любить безладу й знову буде сваритися. Після роботи одразу бігла додому. Приготувати вечерю, прибрати будинок, попрати речі й знову поратися на господарстві.

Коли додому повертався чоловік, то сідав до столу, їв приготовлену їжу. В обов’язковому порядку критикував мене та йшов відпочивати до телевізора. Тобто я була вимушена працювати й догоджати, а він навіть палець об палець не вдарить.

А от коли його на допомогу кликала наша молоденька сусідка – летів, як обшпарений. Там він був справжнім господарем. Ворота пофарбує, паркан полагодить, дах відремонтує й на городі допоможе. Де ж це таке бачено, щоб чоловік біля чужого дому нароблявся, а на свій плював.

Я думала, що після народження дитини він зміниться. Та навіть поява на світ первістка його не змінила. Правда мені більше роботи додалося. Одного разу я не витримала й розповіла Антону, що думаю про нього та його поведінку, тоді й почула правду про себе. «А я не зобов’язаний тобі догоджати. Ти у цьому домі звичайна господарка й не більше. Тож зайвий раз не розкривай рота та не вказуй мені, що робити й до кого ходити. Це чоловічі справи!»

Терпіти таке ставлення я більше не збиралася, тому зібрала свої й дитячі речі й поїхала до батьків. Нас розлучили через пів року. Антонові призначили аліменти, але він їх не оплачував. Це навіть добре, тоді моя дитина буде вільна від цього жахливого чоловіка.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

«А я не зобов’язаний тобі догоджати. Ти у цьому домі звичайна господарка й не більше. Тож зайвий раз не розкривай poта та не вказуй мені, що робити й до кого ходити. Це чоловічі справи!»