А що ж це ви, мамо, так чоловіка свого не шануєте? Замість того, щоб відпочити та з сином поговорити, ви його на кухню відправили, ваші обов’язки виконувати. Хіба не жінка повинна на стіл накривати та гостей зустрічати?

Таня цілий день ходила знервована. Вранці прокинулася запізно, не встигла поснідати. На роботі було багато клієнтів, тож пообідати вдалося на швидку руку. Ближче до вечора директор зібрав на термінову нараду. Потрібно  якомога швидше здати звіт за минулий місяць. Доведеться ще й вдома до ночі сидіти.

Нарешті дібралася до квартири. Олег уже був вдома, лежав на дивані та дивився телевізор:

-Добре, що ти вже є. Збирайся ми йдемо в гості до моїх батьків.

Настрій жінки зник остаточно. Вона терпіти не могла такі відвідини. Якщо для Олега це можливість побути з батьками, поїсти добряче та поскаржитися матусі на своє життя, то для Тані така зустріч нічого доброго не дає. Іванна Антонівна знову буде повчати її жити та правильно доглядати за чоловіком. Так, ніби Олег мала дитина, яка не може сама собі дати ради.

Відмовитися вона не могла, тому ще з порогу сказала, що вже готова. Через пів години вони були на місці. Свекруха та свекор зустріли їх радо, обійняли, запросили до вітальні. Не встигла Таня присісти на диван, як почалося.

-А що це, доню, так свого чоловіка не поважаєш?

-Це ви про що?

-Та глянь на його сорочку, така вим’ята, що несила дивитися. Хіба не могла попрасувати перед тим, як іти в гості?

Не встигла я рота відкрити, щоб сказати щось у своє виправдання, як свекруха продовжила:

-Та й схуд, як бідолашний. Ти не подумай, що я до тебе прискіпуюся, але чоловіка домашніми харчами потрібно годувати. Борщик, варенички, голубчики – він усе це дуже любить. А ви на тих пів фабрикатах живете.

Іванна Антонівна припинила мене повчати, бо у кімнату увійшов свекор.

-Іванно, годі тобі до невістки чіплятися. Давай краще дітей годувати будемо.

-А ти що без мене зовсім нічого зробити не можеш? Посуд знаєш де, приготовлена їжа в холодильнику, бери накривай.

Чоловік поглянув на мене співчутливим поглядом й пішов накривати на стіл. Іванна Антонівна уже хотіла продовжувати, але я її випередила:

-А що ж це ви, мамо, так чоловіка свого не шануєте? Замість того, щоб відпочити та з сином поговорити, ви його на кухню відправили, ваші обов’язки виконувати. Хіба не жінка повинна на стіл накривати та гостей зустрічати? Виходить, що вам чоловік спроможний сам про себе подбати та ще й вам з хатніми справами допомогти, а мій ні?

Ось що я вам скажу. Олег уже дорослий, тож не варто так сильно про нього турбуватися. Руки, ноги на місці, тож він прекрасно може самостійно собі сорочку попрасувати й борщик зварити та ще й у квартирі прибрати. Ну а те, що він цього не робить, бо не навчений, це вже не моя провина.

Іванна Антонівна наче в рот води набрала. Не очікувала жінка, що я насмілюся їй перечити. Поки вона переварювала почуте, я пішла на кухню, допомогти татові зі стравами.

-Ну ти, доню, і даєш. Ти перша, хто насмілився виступити проти нашої «начальниці».

Чоловік щиро посміхався, а я була задоволена собою. Не варто батькам втручатися у життя уже дорослих дітей. Нічого хорошого з цього не вийде. Олег також ще своє отримає за те, що матусі скаржиться. Попри неприємну розмову, вечір ми провели чудово. Багато розмовляли, сміялися й розійшлися уже досить пізно.

Після того випадку Іванна Антонівна до нас не мішається. Олег також змінився. Я приходжу з роботи, а на мене чекає готова вечеря. На вихідних чоловік допомагає прибирати, без нагадування виносить сміття й навіть погоджується разом їздити за покупками. Таки варто говорити про те, що не подобається, тоді життя стає набагато кращим.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

восемнадцать − тринадцать =

А що ж це ви, мамо, так чоловіка свого не шануєте? Замість того, щоб відпочити та з сином поговорити, ви його на кухню відправили, ваші обов’язки виконувати. Хіба не жінка повинна на стіл накривати та гостей зустрічати?