А про батька не забула? Я б _oялась осyду своїх дітей. А що як подумають, що на старості з розуму зійшла?

Я до останнього боялась сказати своїм дітям про свого нового чоловіка. Страх осуду, неприйняття та відмови мене просто вводили в ступор. Найбільше то мої внутрішні переживання. За роки життя я нахапалась силу-силенну комплексів та страхів, а життя вони не полегшують аж ні трішечки. Хоча, можливо більшість жінок в моєму віці мене й зрозуміють. Мені зараз вже далеко не тридцять років. Хіба якщо сказати, що мені тридцять чотири та ще двісті сорок чотири місяці. Поки люди зметикують скільки ж то, можна спокійно перевести тему.

Мої діти вже давно заміжні, та мало того, я вже з гордістю мати звання бабусі. Знаю, що багато жінок бояться цього слова, адже це додає віку, а мені все одно! Я люблю своє життя, своїх дітей та онуків Й пишаюсь кожним прожитим роком та кожною зморщечкою на обличчі.

Десь з рік тому на роботі я познайомилась з чудовим чоловіком. Він виявився тільки на два роки старший від мене. Спершу ми працювали над спільним завданням на роботі, а потім помітили, що нам цікаво разом проводити час. Мого чоловіка вже давно немає поруч, докори сумління звісно були, але я взялась за здоровий глузд. Живим потрібно жити, а не мучитись. У мого обранця родини взагалі не було. Розповідав, що пропустив момент, коли потрібно було створити родини, а потім вже якось і інтерес зник. Ось він так один і жив, періодично зустрічаючись із жінками. Мене це трішки насторожило, але що мені вже втрачати?!

Наші відносини розвивались не спішно, аж одного дня, на відпочинку Олександр став на одне коліно. Я оторопіла! Такого повороту не очікувала абсолютно! Мені було просто добре разом, та на офіційні відносини не розраховувала.

Що ж, тепер на часі стоїть знайомство мого супутника з моїми дітьми. Дивне відчуття. Мені боязко та весело одночасно. Я боялась несприйняття, та дарма. Дівчата були дійсно раді за мене. Щиро та з цікавістю ми провели вечір всі разом. Дівчатка побажали нас успіхів, та запитали коли весілля. Що ввело мене ще в більший ступор. Навіщо воно? Ми ж можемо просто разом відсвяткувати. Але в Олександра були інші плани. Дівчата були думали вже йти, та коли річ зайшла про весілля, роззулись та пішли на кухню з моїм чоловіком допивати пляшку вина і обговорювати подальші плани.

Ось воно – щастя! Часто наші, здавалося б, нездійсненні мрії стають реальністю, варто тільки перестати боятись своїх бажань.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

один × два =

А про батька не забула? Я б _oялась осyду своїх дітей. А що як подумають, що на старості з розуму зійшла?