А хто тобі сказав, що ми її збираємось переоформляти? – Як хто?! Бабуся, власниця! Я просто не вірила своїм вухам. Мама, найрідніша людина…Оце так-так. Того вечора я довго плакала на плечі Богдана. Мені було так гірко від вчинку мами.

Моя мати жила з батьком в сусідній до України країні. Там народилась і я. Проте незабаром Батьки вирішили переїхати на батьківщину батька. В Україні я проживала з трьох років.Так інколи раз на декілька років я каталась до бабусі та дідуся потягом. Зазвичай це були літні канікули. Коли я була в дев’ятому класі – діда не стало. Мені було тоді дуже важко пережити таку втрату, адже діда я дуже любила. Я могла йому розповісти все що завгодно, бути з ним щирою та відкритою, не зважаючи ні на що. Він ніколи мене не засуджував. Бабуся теж була хорошою, проте характер мала важкуватий.
Коли діда не стало, бабуся лишилась там геть сама. З рідні мала тільки мою маму. Тож було вирішено продати житло в тій країні, переїхати в наше місто, купити тут квартиру, зробити ремонт. Мама не хвилювалась би за здоров’я старенької, та й разом веселіше.
Коли бабуся з мамою зробили все, що планували, вже навіть жила бабуся в новій квартирі деякий час, вона почала сильно хворіти. Мама бігала з роботи до неї додому, потім летіла у свій дім, прибирала, готувала їсти, прання… Такий темп життя був не дуже легким. Тож було вирішено, що старенька буде жити з нами. У двокімнатній квартирі мали поміститись мама з татом, я зі страшим братом та бабуся. Тіснувато виходило. Спершу на своє житло переїхав мій брат. Він вже давно працював, тож дозволити оренду міг спокійно. Жив з батьками, бо рахував, орендувати просто щоб переночувати – дурість. Насправді так і було. Проте, коли стало так тісно, то вибору не дуже лишилось. Тож зі мною в кімнаті почала жити бабуся. Я й не проти. Ми завжди гарно спілкувались. На першому курсі університету я зустріла гарного хлопця. У нас зав’язались міцні відносини. Особливо він сподобався бабуся. Вона пообіцяла, що якщо ми одружимось, то на весілля вона подарує нам свою квартиру. Такої щедрості я не очікувала.
Десь через рік відносин ми з Богданом вирішили спробувати пожити разом. А що? Ми планували дійсно одружитись, було б непогано зрозуміти, чи зможемо пожити разом без скандалів. Притертись в побуті, так сказати. Коли я повідомила цю новину батькам, бабуся відразу дала нам ключі від квартири. Каже, навіщо вам орендувати, я ж все одно перепишу її на тебе. І тоді я вперше помітила на обличчі мами купу невдоволення. насправді то було мало не вперше в моєму житті.
З Богданом ми все ж таки одружились. Сталось це аж під кінець навчання в університеті, та поспішати не було куди. Весь цей час ми проживали в бабусиній квартирі. Вона на словах вже належала нам, а з переоформленням ні хто не поспішав, адже всі рідні, всі свої. Якось Богдан випадково підняв цю тему. Ми тоді з ним дивились фільм на цю тему, тож прийшлось до слова. Тоді я і задумалася, а дійсно, чому б не зайнятись цим питанням? Оскільки бабуся вже була геть погана, хвороба та роки брала своє, довіреною особою в документації була мама. З нею я і вирішила поговорити. Проте такого повороту подій я геть ніяк не очікувала.
– Мам, ми з Богданом подумали, треба зайнятись переоформленням документів на квартиру. Все ж бабуся нам її подарувала, а плата за цю послугу з кожним роком тільки росте. Гадаю, відтягувати більше не потрібно.
– А хто тобі сказав, що ми її збираємось переоформляти?
– Як хто?! Бабуся, власниця!
– Сонечко, вона вже давно не має ясного розуму. Сама ж бачиш. У мене зарплата маленька, пенсія не обіцяє бути більшою. Батько теж мінімалку отримує. Ми планували цю квартиру в оренду здавати. До речі, хотіла попросити, щоб ви підшукували собі нове житло, у нас з батьком зараз скрутні часи.
Чекай, мамо! Бабуся сказала вже давно, мало не відразу після покупки квартири, що вона буде мені як весільний подарунок! Я не наполягала, вона сама так захотіла!
Я розумію, та в тебе чоловік гарно заробляє. Ти теж йдеш в хорошу фірму, а в мене ще твій брат не прилаштований. В цілому, ти мене почула. Я не хочу з тобою сваритись. Ви вдвох гарно зі всім впораєтесь.
Я просто не вірила своїм вухам. Мама, найрідніша людина, яка мала б допомагати ставати новій родині на ноги, просто обрубала всі кінці Оце так-так. Того вечора я довго плакала на плечі Богдана. Мені було так гірко від вчинку мами. НІ, мені не потрібна була та квартира, я не буду псувати відносини з рідними через таку дрібницю. Чого не можна сказати про маму.

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

А хто тобі сказав, що ми її збираємось переоформляти? – Як хто?! Бабуся, власниця! Я просто не вірила своїм вухам. Мама, найрідніша людина…Оце так-так. Того вечора я довго плакала на плечі Богдана. Мені було так гірко від вчинку мами.