Ліда Іванівна була звикла до проблем та негараздів. Свого часу вона одружилася з хорошим, як їй тоді здавалося хлопцем. Роман народився та виріс у бідній родині, вона взагалі не знала своїх батьків. Допомогти влаштуватися у житті їм було нікому, тож справлялися власними силами.
Одразу після одруження взяли квартиру на виплату, а тут ще Ліда дізнається про свою вагітність. З Романом пережили важкі часи безгрошів’я та тотальної економії. Після народження сина Іванка, молодий батько пішов із родини. Зізнався, що зустрів та покохав іншу жінку. Так Ліда залишилася з малою дитиною на руках та кредитом. Чоловік виявився не дурнем, бо іпотеку вони оформили на неї.
Квартира була велика трикімнатна. Дві кімнати жінка почала здавати в оренду в одній жила з дитиною. Ті гроші, які платили за оренду віддавала на погашення кредиту, жила з того, що виплачувала держава на дитину. З горем пополам викрутилася й діждалася, коли її Іванко пішов у школу.
Роки швидко минали. Ось уже її син справжній парубок. Ліді Іванівні вдалося самотужки виховати хорошого хлопця та вдячного сина. Після школи, Іван вступив до університету. Переїхав жити до гуртожитку, хотів насолодитися студентським життям по-справжньому. У мами під крилом це навряд чи б вдалося.
Додому повернувся через чотири роки, але не сам. Представив мамі свою дівчину Валю. Ліді Іванівні вона не сподобалася. Надто мовчазна та тиха. Жінка знала не зі сторонніх слів, що такі люди частіше всього здатні на якусь підлість. Виражати своє невдоволення вона не стала, бо син попередив про вагітність коханої.
Майбутня бабуся запропонувала дітям переїхати до неї. Квартира велика, є вільні кімнати та й і їм буде легше у фінансовому плані. Обоє ж ще молоді, безробітні. Син може й погодився, але невістка носом крутила. Бачте, не захотіла вона жити біля свекрухи. Хотіла бути єдиною господинею в домі.
Ліда Іванівна не наполягала, але відмову Валентини запам’ятала на довгі роки. Іван орендував квартиру, з позичених грошей у матері, влаштувався на роботу й ледве-ледве зводив кінці з кінцями. Валя вирішила на роботу не влаштовуватися, бо не захотіла. Сказала, що це обов’язок чоловіка – дбати про родину. Можливо, якби вони таки знайшла заняття, то було не так складно прожити на зарплату чоловіка.
Мати Івана намагалася подружитися з невісткою. Телефонувала до неї, хоча частенько потрапляла на автовідповідач. Запрошувала в гості, але приїздив лише Іван. Сама навідувалася та Валі не було вдома або вона вигадувала причину, щоб кудись піти й не залишатися наодинці зі свекрухою.
Ліда Іванівна не розуміла коли й чим образила невістку. З першого їхнього знайомства вона старалася бути стриманою та ввічливою. Постійно йшла на контакт першою, але натомість натикалися на стіну мовчання та невдоволення.
Жінка розраховувала, що після народження дитини Валя змінить свою поведінку та стане привітнішою. Дива не відбулося. Коли народилася Поліна, Валя стала ще більш нервовою. Постійно кричала, висловлювала претензії, знаходила причини для сварки. Ліда Іванівна намагалася зустрітися з онучкою, але її ніхто не впускав до квартири. Єдиний спосіб потрапити всередину, чекати, коли син повернеться з роботи й через нього бачитися з Полінкою.
Бабуся втомилася набиватися в гості та родину свого сина. Якщо вона їм не потрібна й спілкування з нею так їх обтяжує, вона теж припинить свої спроби подружитися. Декілька місяців від рідних не було ні слуху ні духу.
Аж одного разу до неї завітав Іван. Перед цим правда зателефонував та попередив, що збирається заїхати в гості. Мати його зустріла тепло, запросила до столу, заварила чай, пригостила печивом. Запитала чи він голодний. Іван з’їв дві тарілки борщу. Схоже, він добряче зголоднів.
–Схоже, Валя немає часу не лише на свекруху, а й на чоловіка.
-Мамо, не починай. Ти ж знаєш, яка вона, пора уже змиритися.
-А я і змирилася. Ти чого приїхав, гроші потрібні чи просто поїсти?
-Власне мені потрібна твоя допомога. Розумієш, тут така справа, мене звільнили з роботи. Не за провину, я просто потрапив під скорочення. Валя ніде не працює, а гроші уже закінчилися. Нас виселили з квартири й мені нікуди йти, моїй сім’ї нікуди податися. Я розраховую на твою підтримку.
-І Валя погодилася переїхати жити до мене, бути не єдиною господинею у квартирі? Чи може навіть вона дозволить мені взяти онуку на руки й провести час із Полінкою?
-Валя ще нічого не знає. Я вирішив спершу спитати в тебе дозволу.
-Ну якщо так сталося, то тебе, сину, й онучку я прийму з радістю. А от для Валі та її величезному его у моїй квартирі місця немає.
–Та як же так? Ти хочеш, щоб я дружину на вулиці покинув?
-А в неї своїх батьків немає? Нехай попросить допомоги у них, та й ти можеш переїхати туди, якщо мої умови здаються тобі дивними.
-Совісті у тебе немає. Добра мама так би ніколи не вчинила.
-А хороший син, ніколи б не відмовився від мами, яка дала йому життя й виховала, заради зарозумілої та егоїстичної дружини.
