Мені інколи здається, що життя, яке ми проживаємо зараз, дається нам за якісь вчинки в минулому. От якщо в тебе нічого не клеїться, і робота погана, і в особистому житті, то, мабуть. В минулому житті ти добряче провинився, тому радій, що тобі дали ще один шанс його виправити, та що ти не народився якимось земляним черв’яком.
Моє життя приблизно таким і було. В минулому, десь добряче я накапостив. В мене не клеїлось нічого. Починаючи від родини, тобто мами з татом, закінчуючи звичайним побутовим життям. Не минало й дня, щоб я не впустив собі на руку чи ногу щось важке, або не пролив кип’яточку з чайника. Спершу я злився, не міг зрозуміти в дитинстві в чому справа?! Чому мої однолітки мають гарну родину, де батьки не гамселяться через будь-яку дрібницю. Де вечори минають в тиші та любові. Часто проминала така думка, якщо вони не щасливі разом, то я від того щасливішим не стаю, навіть нехай і в повній родині, чому б не розлучитись? І це думки семирічного хлопчика. А найбільш неприємне з цього, я звинувачував себе у всьому. Можливо, аби не було мене, батькам би було краще жити. Вони не сварились та гарно проводили час разом? Минали роки. Я вже виріс, через декілька місяців мав випуститись зі школи.
Якось, коли я повернувся додому, тато сидів на кухні сам та плакав. Я не повірив своїм очам. Він коротко сказав, що мама пішла. До іншого. Просто залишила записку. Мене це звісно засмутило, але водночас і стало легше. Мама завжди любила проводити час в компанії інших чоловіків. Тато від того злився та кипів від ревнощів. Та я його цілковито розумію. Мама ж висновків не робила і кожен вечір у нас минав, як я вже сказав вище.
Минув місяць. У квартирі стало ніби легше дихати без тих щоденних сварок та бійок. Батько мій вирішив взяти себе в руки, та присвятив себе роботі. Часто прибирав в домі, навчився смачно готувати. Свій дім та родину я почав сприймати по іншому. Повноцінніше, ніж це було за присутності мами. До нас частіше почала приїздити бабуся. Вони з мамою не ладнали, тому вхід їй був тільки на свята. Знаєте що найголовніше? в мене зникли думки про те, що моє життя, це якась розплата за минулі гріхи! Я відчував себе нормальним хлопцем. Став уважнішим. Все ж таки оточення має дуже важливу роль у формуванні дитячої психіки.
Минули місяці, та одного дня тато познайомив мене зі своєю жінкою. Я б не сказав, що вона була красунею. Ні, звичайна жіночка – пампушечка. Приємна. З нею було дуже легко. Я зрозумів, чому тато її обрав.
Після цього моє життя заграло новими фарбами. Я мав думку, що у мене абсолютно нормальна родина. Я був щасливим.
