Їх не було годину, дві… три… вже й темніти почало. Я перелякалась не на жарт. Коли годинник показував вже дев’яту вечора я не витримала та викликала поліцію.

Що ж, історія стара як світ. Я більш як впевнена, що я не одна така. Не перша та не остання. Коли мені виповнилось вісімнадцять років, я була на другому курсі університету, то зустріла хлопця. Студент іноземець. Темношкірий француз. Не знаю чому, та мене привабила його екзотична зовнішність, яка так сильно вирізнялась зпоміж нас, слов’ян. На моє щастя, я йому також сподобалась. Після першої зустрічі ми відразу домовились про наступну. Ходили на побачення, насолоджувались моментами. До такого ступеня насолоджувалась, що я завагітніла. Ну, ми були сумнівно щасливі. Відразу на плечі впав великий камінь обов’язків, які ми не дуже хотіли поки брати на себе. Тож саме тому домовились позбутись вагітності.

На першому ж огляді перед самою процедурою, лікарі мене попередили, що після операції з імовірність 99,9 відсотка, що потім я не зможу мати дітей. Особливості моєї фізіології. Мені дали час на роздуми – тиждень. ТА що тут думати…
Хлопець був проти ідеї народжувати. Сказав, що дивитись за дитиною не буде. Він приїхав сюди щоб навчатися, а не родину заводити. Ми ж бо мали відносини чисто для фізичної втіхи, хіба ж він винен, що так вийшло?! Ті його слова змусили мене прозріти. Яка я тупа й мала! Вшелепалась в таку халепу із повністю безвідповідальною людиною! Чим я думала взагалі?!
Після тієї нашої розмови мій коханець більше не з’являвся. В університеті він мене уникав. На дзвінки та повідомлення не відповідав. Та що там, він навіть квартиру змінив! Я просто трималась за голову, та не знала, як мені далі вчиняти.
Розповісти батькам вже необхідно… Що мене чекає… Вони й так біли проти наших відносин. Мама постійно повторювала, що він не серйозний, та раптом що, покине мене в ту ж саму секунду. Яка ж права вона була!Чому я її не послухала?! Жила б зараз собі спокійно, горя не знала.
Після розмови із батьками я мала грандіозний скандал.Батько мені мало ляпаса не дав та стримався в останній момент. Навіть якби мені прилетіло, то було б цілком заслужено. Ображатись мені не було чого. Вони ж бо ростили свою єдину дочку в коханні та злагоді, намагались дати найкраще майбутнє, а я своїми руками фактично все перекреслила.

Вагітність минула добре, пологи пройшли легко. У мене народився маленький смаглявий хлопчик із величезними оченятами! Я дивилась на нього та не могла відірвати очей. Не вірилось, що такого манюнького чоловічка створила я!
Минали роки, мені довелося перевестись на заочну форму навчання та працювати.Батьки звісно допомагали, та ні хто не знімав із мене відповідальність за майбутнє. Батька так і не було видно. Через друзів я дізналась, що до батька малюка прилетіла родина на декілька місяців. Та мені то що? Він свою позицію давно сказав.

Та не було б все так абсурдно, аби вихідного дня я не зустріла чоловіка з родиною в торговому центрі. Привела малого в дитячу кімнату, а він сидів в сусідньому кафе.
Спершу він удав що мене не впізнав, та коли побачив свого сина відразу підійшов.
– Ти все ж таки народила… – я почала ненавидіти його акцент.
– Так. Але ти тут ні до чого. Повертайся до рідних. Рахуй, нас тут немає.

Чоловік глянув на мене, та пішов назад. Я е декілька разів ловила на собі його погляд. після тієї випадкової зустрічі його ніби підмінили. Він почав мені дзвонити, ловив біля будинку просячи про другий шанс. Звісно я розуміла, що це ідея заздалегідь програшна, та сину потрібен батько… Та краще я цього не робила.

Якось він випросив у мене піти з сином на морозиво. Тільки вони вдвох. Я дозволила, та тільки на годину. Їх не було годину, дві… три… вже й темніти почало. Я перелякалась не на жарт. Коли годинник показував вже дев’яту вечора я не витримала та викликала поліцію. Чоловік ігнорував всі мої дзвінки та повідомлення. Як не дивно, та правоохоронці відразу відреагували. Зараз буде “найсмачніше” з історії… Мого колишнього коханого знайшли в аеропорті із сином. Не знаю, як він хотів без документів виїхати із малим з країни, та моєму гніву не було меж! Та хіба ж так можна?! Я мало не посивіла, коли дізналась всю правду! Ось так і давай людям шанс виправитись! Більше ніколи знову!

Оцените статью
Бархатный вечер
Добавить комментарии

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

11 + шестнадцать =

Їх не було годину, дві… три… вже й темніти почало. Я перелякалась не на жарт. Коли годинник показував вже дев’яту вечора я не витримала та викликала поліцію.