Я довгий час не могла вийти заміж. Замолоду не поспішала, усіх хороших хлопців розхватали, як гарячі пиріжки, а підбирати рештки зовсім не хотілося. Щоб не зациклюватися на цьому я вирішила повністю поринути в роботу. Тож у свої 34 роки мала все, чого душа бажає.
Квартира, автомобіль, подорожі звісно приносили задоволення, але не надовго. Коли я зустрічалася з подругами, які уже мали по двоє дітей, або помічала на вулиці пару закоханих, які прогулювалися, тримаючись за руки, розуміла – хочу заміж та дітей.
Можливо доля нарешті почула мої бажання, тому що зовсім скоро я зустріла Леоніда й ми одружилися. Чоловік був молодшим від мене на п’ять років. Різниця у віці мене не лякала, адже цифри не мають ніякого значення, якщо ви кохаєте один одного.
Після весілля Льоня переїхав жити до мене й через рік я народила свого первістка. Материнство стало для мене найпрекраснішою подією у житті. Все вдавалося дуже легко й немовля не вередувало. Звісно, тепер я менше часу приділяла чоловікові й він неабияк сердився на мене. Ревнощі. Але ж до кого він мене ревнував, до власної дитини? Вперше я помітила у чоловіка такі прояви незрілості.
Коли ж наші сварки почастішали, а причина була одна і та ж – я повинна більше часу приділяти йому, то я розсердилася й вперше добряче нагримала на Леоніда. Він так розсердився, що навіть пішов ночувати до своєї мами. У мене ж був час на роздуми. Квартира моя, машина моя, грошей у мене вдосталь, щоб побути два роки у декретній відпустці й ні від кого не залежати. Чому я маю терпіти цього чоловіка у власному ж домі.
Вирішила, якщо він не зміниться своєї поведінки – подам на розлучення. Так, наступного ранку, Льоні й сказала. Декілька днів ми не розмовляли один до одного, а потім я помітила дивовижні зміни. Льоня все більше часу почав проводити із дитиною, вночі сам вставав до малого, мене не будив. Вранці готував мені сніданок, щоб я могла довше полежати й відпочити. Він більше не влаштовував істерик й поводив себе, як дорослий чоловік. Тоді й мені захотілося проводити з ним більше часу й знаходити час на спільне дозвілля.
Я рада, що ми зрозуміли один одного й тепер живемо, як щаслива родина.
