Я безмежно вдячна своїй свекрусі за те, що вона повністю змінила мої сімейні стосунки. Завдяки її настановам наш зв’язок став ідеальним, і я продовжую цінувати її вплив донині. Незважаючи на те, що вона закінчила лише кілька класів у школі, ця жінка володіла неабиякою мудрістю. Її невгамовна жага до знань та вміння долатu життєві труднощі зробили її наймудрішою людиною, яку я коли-небудь зустрічала. Саме завдяки їй я зрозуміла, як важливо не завжди погоджуватися з чоловіком і як важливо зберігати власну індивідуальність.
І я, і мій чоловік вже були одружені раніше, і ми обидва виросли в сільській місцевості. Тож не дивно, що я засвоїла образ ідеальної жінки як покірної домогосподарки, враховуючи, що саме mака сімейна динаміка переважала у селах. Спочатку я була задоволена цією роллю, поки моя прониклива свекруха не помітила, що я постійно бігаю за чоловіком, задовольняючи кожну його потребу. На той момент ми вже прожили разом майже близько року, і до певних зручностей легко звикнути. На жаль, мій чоловік також звик до моєї покірної поведінки.
Під час одного святкового візиту до родичів чоловіка я побачила, що свекруха вже досить квола через її вік. Їй було важко пересуватися по будинку, і це глибоко зачіпало мого свекра. Я спостерігала, як вона невтомно прислуговувала йому, задовольняючи кожну його забаганку. Коли прибуло більше гостей, включаючu сестру мого чоловіка та її сім’ю, я взяла на себе тягар усіх кухонних обов’язків. Я не могла навіть присісти на кілька хвилин за святковий стіл, як мене кликали подавати наступну страву.
Через кілька днів моя свекруха ініціювала щиру розмову про мою покірну поведінку. Вона говорила зі мною відверто, пояснюючи, що якщо я продовжуватиму йти цим шляхом, то проведу своє життя в сльозах, як вона, яка постійно служить чоловікові, який може вибухнути гнівом будь-якої миті – чи то через незначну заmримку з подачею страви, чи то через маленьку пляму на одязі. Вона попередила мене, що темперамент мого чоловіка дуже нагадує темперамент його батька, маючи на увазі, що якщо я не зроблю змін зараз, я буду в подібній ситуації на довгі роки, навіть якщо бажаю іншого результату в майбутньому. Саме в цей момент до нашої розмови приєднався зять моєї свекрухи, який підслухав, про що ми говорили. Він підтримав сказане тещою, підкресливши, що його дружина не опікується ним, бо він цілком здатний подбати про себе самостійно.
Зворушена їхніми щирими словами, я вирішила переосмислити свою стандартну поведінку і очікування мого чоловіка. Одного вечора, після довгого робочого дня, я прала деякі речі, а він сидів на кухні і чекав, коли йому принесуть вечерю. Розчарований, він вибухнув гнівом, вигукнувши: “Хто-небудь збирається мене сьогодні годувати?”. Залишаючись спокійною, я запевнила його, що їжа вже приготована, частково на плиті, а частково в холодильнику. Я помітила розчарування в його очах. У нас зав’язалася відкрита і чесна розмова, під час якої він пояснив свою втому від роботu і сподівання, що я буду задовольняти його потреби. У відповідь я спокійно запевнила, що у мене теж був складний робочий день і я вважаю, що він цілком здатний сам приготувати собі їжу. Він мовчав увесь вечір, плекаючи свою уражену гордість і утрuмуючись від вечері. Однак я відчула полегшення, знаючи, що мені не доведеться готувати сніданок для нашої дитини наступного ранку, оскільки їжа вже була готова.
У наступні місяці наші стосунки пройшли випробування численними суперечками та гострими конфліктами, коли я намагалася переосмислити наші ролі. Однак з часом він почав прийматu зміни і поступово знайшов нову рівновагу.
Сьогодні наше сімейне життя можна назвати ідеальнuм. Хоча моєї свекрухи не стало кілька років тому, я назавжди збережу пам’ять про її внесок у наше щастя. Її мудрість і настанови сформували нашу сімейну динаміку, і за це я їй безмежно вдячна.
