Анжела Іванівна не була типовою бабусею. Вона кидала виклик суспільним очікуванням і жила за власними правилами. Вона мала бунтарський дух, слухала рок-музику і курuла цигарки. Щоранку вмикала музику, ненароком будила сусідів. Зоя Вікторівна, одна з сусідок, часто сварила Анжелу Іванівну за її поведінку, але її зауваження падали на глухі вуха. Анжела твердо вірила, що життя призначене для того, щоб жити на повну, і відмовлялася бути занудою.
Однак за своєю безтурботною поведінкою Анжела носила в душі глибоку рану. Її чоловік і дорослий син трагічно загинули в аварії, не залишивши їй надію на онуків. Не маючи близькuх родичів, Анжела Іванівна шукала розради, знаходячи радість скрізь, де тільки могла. Вона із задоволенням здійснювала довгі прогулянки в парку, де навіть привласнила собі улюблену лавку.
Того дня, коли Анжела Іванівна підійшла до своєї заповітної лавки, вона помітила молоду матір, яка сиділа на ній з дитячим візочком. Вирішивши не зупинятися, Анжела сміливо заявила, що лавка належить їй. Молода мама, на ім’я Олена, негайно вибачилася і приготувалася звільнити місце. Однак Анжела, здивована синцями на обличчі Олени, поцікавилася їхнім походженням.
Олена нерішуче довірилася Анжелі, розповівши, що її чоловік втратив роботу і пристрастився до алкоголю, що спричинило безлад у їхньому домі. Вона пояснила, що проводить якомога більше часу з дитиною на вулиці, намагаючись уникнути повернення в неспокійне середовище.Анжела Іванівна, зворушена тяжким становищем Олени, запропонувала їй та її дитині переїхати до неї жити. Анжела пояснила, що її квартира досить простора, щоб розмістити їх усіх, і вона щиро хоче допомогти.
Наступного ранку в під’їзді не було чути звичної гучної рок-музики. Це привернуло увагу Зої Вікторівни, яка занепокоїлася за самопочуття сусідки. Вона вибігла на вулицю, щоб поговорити з двірником, сподіваючись знайти відповіді. Двірник повідомив їй, що не бачив Анжелу Іванівну. Щойно сусіди nочала хвилюватися, як вікно на першому поверсі відчинилося, і в повітрі пролунав голос Анжели Іванівни:
– Не шуміть! В мене дитина спить!
З того дня з Анжелою Іванівною відбулися дивовижні зміни. Присуmність Олени та її дитини наповнила її життя сенсом. Вона кинула палити, усвідомивши важливість здорового середовища для своєї новоствореної сім’ї. Анжела Іванівна думала, що вже ніколи не почує у своїй квартирі дитячий сміх, а зараз просто тішилась.
У своєму безкорисливому вчинку, літня жінка відкрuла для себе, що життя все ще може приносити несподівані радощі, і що іноді найпрекрасніші речі трапляються, коли ми відкриваємо свої серця тим, хто відчайдушно потребує любові і співчуття.
