Коли Зоя наважилася на роботу в Португалії, її старший син навчався в десятому класі, а молодший – у восьмому. За сільськими мірками їхня сім’я не була бідною, але їм не вистачало коштів на освіту синів. Зоя зрозуміла, що єдиним життєздатним рішенням є пошук можливостей за кордоном. На жаль, її чоловік не міг поїхати з нею, оскільки він був зобов’язаний доглядати за хворою матір’ю, яка була прикута до ліжка протягом останніх семu місяців і не мала нікого, крім сина, хто б міг за нею доглядати.
На щастя, одна з колишніх однокласниць Зої вже чотири роки працювала в Португалії й пообіцяла допомогти їй знайти роботу. Дотримуючись свого слова, вона успішно влаштувала Зою покоївкою в респектабельну португальську родину. Місце роботи Зої було одночасно і місцем її проживання, оскільки їй надалu невелику, але затишну кімнату. Удача була на її боці, оскільки роботодавці ставилися до неї з добротою, повагою та забезпечували своєчасну оплату.
Коли Зоя отримала свою першу зарплату в євро, їй важко було повірити. Першим її бажанням було витратити гроші на солодощі, подарунки та модне вбрання. Однак наступного дня Зоя пішла до банку і швидко переказала гроші родині в Україну, відклавши невелику суму на найнеобхідніші витрати. За чотири роки їй вдалося накопичити достатньо грошей, щоб оплатити навчання обох синів. Незважаючи на це досягнення, вона вuрішила поки що не повертатися додому, відчуваючи, що має потенціал для отримання значного доходу. Хоча жінка дуже сумувала за батьківщиною і сім’єю, але розуміла, що витрати будуть виникати завжди.
У наступні роки зароблені Зоєю гроші дозволили її чоловікові зробити значний ремонт у їхньому будинку. Він придбав невеликий трактор і купив скромну квартиру в місті для їх сmаршого сина, який рік тому одружився. На жаль, Зоя змогла передати свої найкращі побажання лише за допомогою відеодзвінка, оскільки не мала змоги бути присутньою на заході особисто.
Молодший син Зої був вже на останньому курсі університету, коли він схвильовано повідомив по телефону, що зробив пропозицію своїй коханій дівчині. У той момент Зоя зрозуміла, що їй потрібно повертатися додому. Вона не могла дозволити собі пропустити весілля своєї другої дитини, особливо враховуючu, що її старший син чекав на народження первістка через кілька місяців. Попередивши господарів і пропрацювавши до кінця літа, Зоя спакувала валізи з подарунками, солодощами, кавою, дорогим португальським сиром та оливками і вирушила додому.
Вона вирішила не повідомляти ні батькам, ні дітям, ні чоловікові про своє повернення. Вони не поцікавилися її планами, а спілкування з чоловіком стало віддаленим і тьмяним. Зоя мала намір здивувати їх несподіваним приїздом, але чим ближче вона під’їжджала до рідного села, тим більше хвилювалася, як її зустрінуть. Вона уявляла, як її чоловік порається в саду чи доглядає за тваринами, як він кидає всі справи, щоб міцно обійняти її, щойно вона ступить на подвір’я.
Однак, зайшовши на подвір’я, вона не побачила нікого, а двері будинку стояли прочиненими. Поставивши сумки на порозі, Зоя обережно увійшла до будинку.Але не встигла вона зробити й кількох кроків, як обличчя її зблідло. Зі спальні несподівано вийшла молода русоволоса жінка, загорнута в халат, а слідом за нею – збентежений чоловік в одних трусах – чоловік Зої. Вони втрьох стояли мовчки, обмінюючись поглядами, поки зраджена жінка не вийшла з дому, прихопивши всі свої речі, і не пішла геть до будинку своєї матері, розташованому на сусідній вулиці.
Жінки розговорилися, ділилися сльозами і душевним болем. З’ясувалося, що чоловік Зої вже кілька місяців живе з іншою. Мати Зої підозрювала зятя у зраді, але не втручалися, розуміючи, що не має з ним довірливих стосунків. Ніхто не відкривав Зої цієї правди, розуміючи, що вона і так переживає труднощі самотності на чужині, а така новина лише посилить її тягар. До того ж, ніхто не очікував такого несподіваного повернення додому.
