Знаєте у народі є дуже вдала поговірка: «Хочеш нажити ворога – позич другові гроші». Саме так сталося у моїй ситуації.
У мене є добра подруга Діана. Ми подружилися, коли я прийшла влаштовуватися на роботу. Дівчина допомагала мені увійти в курс справи. Часто виправляла мої помилки та, як старанний учитель, пояснювала все заново. Я була вдячна їй за допомогу, тому захотіла хоч чимось відплатити. Запросила Діану до ресторану. Після роботи ми пішли розважатися. З того дня й стали нерозлучними друзями.
Жиди ми неподалік, як з’ясувалося, тож тепер часто гостювали одна в одної. Практично кожний вечір ми проводили в нашій маленькій дружній компанії. Діана була самотньою дівчиною, стосунки заводити не хотіла. Їй подобалася свобода вибору та можливість жити у своє задоволення. У мене був хлопець Дмитро. Зустрічалися ми давно, але до весілля діло не йшло.
З Дімою було складно, тому я часто скаржилася Діані на кавалера. Вона стала моєю жилеткою, коли я врешті-решт розірвала ці незрозумілі стосунки. Саме подруга повернула мене до життя й показала, що є речі кращі, ніж депресія та сльози.
Наближався період відпусток. Ми з Діаною уже обговорювали свої плани. Я хотіла поїхати за місто у будинок моїх батьків. Там поруч ліс та річка. Краса природи, тиша, спокій – для мене це особливий вид задоволення та відпочинку. Діана сказала, що це надто по-старецьки. Дівчина планувала на всю відпустку полетіти за кордон на море. Вона уявляла, як засмагатиме на сонечку, питиме смачні коктейлі та вечерятиме з привабливими чоловіками.
Правда, була одна проблема – їй не вистачало кілька тисяч. Тоді я запропонувала подрузі допомогу. Сказала, що зможу позичити їй кошти із відпускних за умови, що як тільки ми вийдемо на роботу, вона поверне все з першої зарплати. Діана погодилася й була неабияк щасливою.
Три тижні ми з подругою не бачилися, але часто листувалися. Діана скидала мені фотозвіти зі свого відпочинку. Й навіть примудрилася знайти собі кавалера для оплати своїх забаганок. Мені похвалитися було нічим. Я читала книги, гуляла у лісі, купалася в річці й насолоджувалася самотністю.
Настав час повертатися на роботу. Діану було не впізнати, вона буквально згоріла на сонці. Була схожа на шоколадну карамельку. Відпочинок таки пішов їй на користь, подруга просто сяяла від щастя. Декілька днів ми активно обговорювали її пригоди й сміялися з усього серця.
Нарешті ми дочекалися до зарплатні. Я розраховувала, що Діана поверне мені мої гроші, але подруга навіть не згадувала про них. Самій питати було якось незручно. Я зачекала місяць, а тоді сама запитала про борг. Відповідь подруги мене шокувала: «Усе, що винна – пробачаю». Такі жарти мені не подобалися. Мова йде про неабияку суму. Коли я наполягла у розмові, Діана сердито відказала, що вже все повернула. Наприклад, коли виконувала замість мене мої доручення, або коли вислуховувала про мої нещасні стосунки. Чи коли складала мені ввечері компанію, щоб я не сиділа, як пристаркувата бабця, на самоті.
Я й не знала, що друзі мають прайс-курант своїх послуг. Та ця ситуація навчила мене краще придивлятися до людей. З Діаною я більше не дружу й навіть дивитися в її сторону не бажаю.
