Того дня я поспішав додому. Дружина мала зустрітися зі своїми подругами, а на мене покладалася велика відповідальність – розважити дітей поки мами не буде. Я вже подумував про те, чим би таким цікавим нам зайнятися, щоби час пролетів непомітно, як раптом почув дитячий крик.
Моя реакція була миттєвою. Прибігши на місце звідки долинали дитячі ридання, переді мною постала наступна картина: дівчинка років семи виривалася з рук великого та дужого чоловіка.
Бідолашна дитина аж захлипувалася від сліз й постійно повторювала:
-Не піду! Відпусти, я не хочу з тобою нікуди йти!
-Відпусти дитину негайно! – вимагав я в незнайомця.
-Мужик, іди, куди ішов. Не втручайся у чужі справи.
Схоже моє прохання він сприйняв несерйозно, тож я вирішив діяти інакше. Буквально налетів на чоловіка, збивши його з ніг. Поки той приходив до тями, я скрутив йому руки за спину, щоб він не зміг підвестися.
Дівчинка дивилася на все це з відкритим ротиком. Я поспішив її заспокоїти:
-Не хвилюйся, маленька. Зараз я викличу поліцію, поганого дядька заберуть, а ти повернешся до мами.
Поки вона думала, як реагувати на мої слова, чоловік не втрачав надії викрутитися з мого міцного захвату.
-Послухай, герою, не потрібно ніякої поліції. Це моя донька. Я мав відвести її на урок англійської мови. Вона їх просто ненавидить от і вигадує постійно всякі витівки, лиш би не потрапити на заняття. Іринко, скажи дядечку, щоб мене відпустив.
Іринка дивилася на мене своїми хитрими оченятами. Схоже їй таки стало шкода батька, тому що вона зізналася, що дійсно не хоче йти на англійську. Неприємна ситуація вийшла. Батька Ірини я відпустив одразу. Перепросив за свою поведінку. Він мене прекрасно розумів, бо сам вчинив би так само.
Зі сторони побачене видавалося просто жахливим. Ну хто залишився б осторонь, якби побачив, що серед білого дня, дитину примушують кудись іти, а вона так відчайдушно пручається. Іринка, молодець! Розіграла таку виставу, що я ні хвилини не сумнівався, що її мають намір скривдити. Порадив татусеві відати молоде дарування в драмгурток. Хто знає, може з неї будуть люди.
Ще декілька хвилин ми поговорили про життя. Дзвінок дружини змусив мене поквапитися додому, де на мене чекає двоє бешкетників. Сподіваюся, що дружина повірить моїй історії, адже вагомішої причини запізнення я просто не знаю.
До речі, на заняття англійської мови Іринка так і не потрапила. Вони з татом пішли до кафе їсти морозиво. Таке заняття дівчинці до душі.
Хай там як, а шкодувати про зроблене я не буду ніколи. Коли ви стаєте свідками таких історій, то мусите реагувати миттєво. Не завжди подібні випадки закінчуються «хепіендом». Краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати, дивлячись черговий випуск новин про чергове дитяче викрадення.
