Наступного місяця ми з чоловіком мали святкувати нашу 25-річницю весілля. Стільки років душа в душу. Без суперечок, скандалів, впевнено крокували у світле майбутнє. За ці роки всякого було у нашій родині. Ми з Юрком пережили й будівництво, і народження дітей, і безробіття, але зуміли вистояти й залишитися дружньою родиною.
Наші друзі та знайомі завжди захоплювалися тими стосунками, які були між нами з чоловіком. Подруги не раз наголошували на тому, як мені пощастило з Юрком. Він і хазяйновитий, і мізковитий, веселий та уважний. Без зайвого вихваляння можу сказати, що романтика ніколи не зникали з нашого життя. Чоловік постійно дарує мені квіти, робить приємні несподіванки й без приводу дарує подарунки. Ну хто не заздритиме таким відносинам?
Та я ніколи не вихвалялася шлюбом. Нехай для людей все буде ідеально, але траплялося таке, що ми теж не могли порозумітися. Просто я жила за принципом «Не можна виносити сміття з хати». Крім того, ми з Юрою примудрялися кожного разу знайти вихід із ситуації та помиритися.
Отож, я хотіла влаштувати вечірку сюрприз. Порадилася з дітьми, вони викликалися допомогти мені в організації. Останніми днями я була настільки заклопотаною, що не помічала, як моє жіноче щастя, з кожною годиною віддаляється від мене. Юра почав затримуватися на роботі. Постійно знаходив привід, щоб взяти додаткову зміну. Заблокував телефон. Спершу я подумала, що це все через сюрприз, який він готує на річницю, але коли побачила на його сорочці сліди від помади – все стало ясно, як білий день.
Юра зізнався одразу. Так, у нього з’явилася інша жінка. Він збирався мені розповісти, але ніяк не міг наважитися на розмову. Оскільки тепер я в курсі, то він більше не житиме на дві сім’ї. Зібрав свої речі й пішов до тієї розлучниці. Я відчувала себе повністю розбитою. Стільки років розтанули у повітрі, як роса на сонці. Зателефонувала до доньки й попросила приїхати.
Моя люба дитина довго втішала свою нещасну матір. Звісно, вона засуджувала вчинок батька й не розуміла, як таке могло статися саме з нами. Я й сама того не розуміла, адже вважала, що Юра щасливий. Як виявилося, я помилялася.
Донька, коли поверталася додому, залишила мені номер дуже хорошого психолога. Я пообіцяла, що запишуся на сеанс. Наступного ранку так і зробила. Мені була необхідна людина, яка зможе вислухати й не буде засуджувати.
Павло Олексійович, мій психолог, був приємним співрозмовником. Він вмів слухати й знав, коли потрібно сказати якісь слова підтримки. Завдяки цьому чоловікові я зуміла пережити розлучення й зраду. Наші стосунки з часом вийшли за межі суто робочих Сеанси довелося закінчити, натомість я зустріла нове кохання.
