Ми з дружиною прожили у шлюбі 20 років. Виховали та виростили двох прекрасних доньок. Між Лізою та Катею рік різниці. Дівчатка росли дружніми, підтримували одна одну, захищали, допомагали. Нас не могло це не радувати.
Поки дівчатка підростали, ми з Веронікою старалися дати їм гарне підґрунтя для освіти та особистого розвитку. Обидві відвідували гуртки та спортивні секції, мали репетиторів. На вихідних розваги, на канікулах поїздки на море. Я вважаю, що, як батьки, ми з дружиною себе повністю реалізували.
Доньки уже давно стали дорослі. Обидві вийшли заміж й навіть встигли порадувати нас онуками. Саме тоді ми з Веронікою вирішили серйозно поговорити. Зі сторони могло здатися, що наш шлюб ідеальний. Ми ніколи не сварилися, постійно приймали рішення разом, з повагою ставилися один до одного. Так і було, проте ніхто навіть не здогадувався, що кохання зникло давним-давно. Ми вдавали подружжя, старалися залишатися разом лише заради дітей. Оскільки Ліза та Катя тепер дорослі, то повинні були нас зрозуміти.
З Веронікою нас розлучили досить швидко. Спільне майно ми поділили й нарешті могли розпочати власне життя. Діти не зраділи цій новині та вирішили не втручатися. Через кілька місяців після розриву я познайомився з Іриною. Між нами було так багато спільного. Жінка захоплювала мене своєю енергетикою та веселою вдачею.
Зустрічалися ми недовго. Через кілька побачень я вже розумів, що хочу провести решту свого життя з цією людиною. Можливо я й поспішав, але для чого витрачати час, якого й так залишилося не так багато. Я вже не був молодим хлопцем, але ще мав право на власне щастя.
Рішення було прийнято. На наступному побаченні я освідчився Ірі й вона погодилася стати моєю дружиною. Ми планували просто розписатися й відсвяткувати у колі рідних. Я поспішив поділитися радісною новиною з доньками. Замість привітання отримав засудження. Обидві вважали, що я не повинен більше одружуватися. У моєму віці це робити занадто пізно, до того ж минуло зовсім мало часу після мого розлучення з їх матір’ю.
Якщо я все ж таки розпишуся з Іриною, то дочки вважатимуть це зрадою. Я мусив обирати між власними дітьми та жінкою в яку закохався по-справжньому. Не розумію, чому рідні люди так категорично налаштовані проти мого щастя. Невже я не можу жити так, як мені заманеться хоч на старості років?
