Мене звати Данило, мені 28 років і я досі живу з мамою. Річ у тому, що ненька доклала багато зусиль аби я міг вибитися в люди. Завдяки їй я закінчив столичний університет, маю гарний диплом, переді мною відкрито багато дверей та я свідомо обрав крок назад. Після випускного повернувся жити в село до мами.
Просто місто – це не моє. Я не можу жити у ритмі місцевих городян. Усі кудись поспішають, постійно невдоволені, ніхто ні з ким не вітається. В селі атмосфера зовсім інша. На роботу я влаштувався у хорошу фірму й щоб не бути залежним від розкладу громадського транспорту, купив автомобіль.
Кожного ранку я виїжджаю з села у місто, а ввечері повертаюся додому. Багато знайомих та друзів мене не розуміють та головне власні потреби, правда ж. Одного разу мій транспорт мене підвів. Довелося бігти на автобус. Людей, як на диво, було небагато, я заскочив в останню хвилину. Побачив вільне місце біля симпатичної дівчини, привітався.
Слово за слово, ми розговорилися. Виявляється Катя живе у моєму селі. Переїхала вона нещодавно. Сама з міста, але тут живе її бабуся. Доля у Каті не надто щаслива. Довгий час вона зустрічалася з хлопцем, щиро вірила, що ці стосунки закінчаться весіллям. Та той негідник покинув її, коли дізнався, що вона вагітна.
Катя однозначно вирішила народжувати. Бабуся запропонувала свою допомогу, от дівчина після пологів й переїхала у село. Зараз її донечці 10 місяців, звуть Даринкою. Коли Катя розповідала про дочку, її очі світилися від щастя. Ця дівчина мені дуже сподобалася. Я наскільки нею захопився, що навіть не додумався взяти номер телефону. На зупинці Катя вибігла з автобуса й лише через кілька хвилин я второпав, що можу втратити свою нову знайому.
Кілька днів Катя не виходила мені з голови. Та як же я міг її знайти. Запитати у матері не варіант. Вона уже давно спить і бачить, як я одружуюся з сусідською дочкою Владиславою. Вона моїй мамі ще з дитинства подобається. Відколи себе пам’ятаю, то нас завжди сватали. От тільки мені Влада зовсім не подобається. Та на мою думку ніхто не зважає. Я вирішив не розповідати матері про своє нове захоплення й самотужки відшукати Катю.
Доля сама мені всміхнулася. Одного ранку я їхав на роботу й дорогою побачив її. Зупинив авто, запропонував підвезти. Схоже дівчина зраділа нашій зустрічі. Вона була не сама, цього разу з донечкою. Пояснила, що потрібно у місто на огляд до лікаря. Я завіз Катю, куди вона попросила й зачекав, щоб пересвідчитися, що у них все гаразд. Цього разу не розгубився й взяв її номер телефону. Ми почали таємно спілкуватися.
Вдень обмінювалися ніжними смс, а ввечері ходили на побачення. Я частенько бував у Каті в гостях. Познайомився з її бабусею й багато часу проводив з Дашкою. Дівчинка мене полюбила й стала називати татом. Катя хотіла заборонити, але я не дозволив. Саме дочка й підштовхнула мене до серйозного кроку – я запропонував одружитися. Катя погодилася.
Додому я повертався надзвичайно щасливий й мав намір про все розповісти матері, але хтось мене випередив. Ще з порогу вона почала на мене кричати.
– Ти невдячний син. Як ти міг приховувати від мене стосунки з цією облудницею. Навіщо тобі непутяща та ще й з байстрючкою.
-Обережніше, мамо. Я нікому не дозволю ображати Катю та її дочку.
–То вони тобі виходить дорожчі від рідної матері?
-Для чого ви так. Я вже дорослий чоловік й сам можу обрати з ким будувати стосунки та родину. Ми збираємося одружитися.
-Якщо ти це зробиш, то не буде в тебе більше мами!
Я не піддався на провокації мами, зібрав речі й того ж вечора переїхав до Каті. Через місяць ми розписалися. Жити в селі більше не можна було, адже злі язики не давали спокою нашій родині. Тоді я знайшов квартиру у місті й забрав своїх дівчат. До бабусі ми навідувалися кожних вихідних, а от з рідною мамою я більше не спілкувався.
Шість років минуло з того часу. Катя народила мені прекрасного сина. Тепер я батько двох діток – дівчинки та хлопчика. Наша сім’я – мій найбільш скарб. Я жодної хвилини не пошкодував про свій вибір. Правда за мамою сумував. Катя запропонувала поїхати до неї в гості з онуком. Нехай бабуся познайомиться з немовлям, може вдасться помиритися. Я послухав дружини.
Мама зустріла нас посмішкою та обіймами. Попросила пробачення за свої слова й привітала Катю у нашій сім’ї. Мені на душі потеплішало, відколи ми помирилися. Нарешті я можу сказати, що повністю щасливий.
