Перед пологами я страшенно хвилювалася. Це була моя перша дитина, ми з чоловіком дуже довго чекали на її появу. Мої переживання не були пов’язані з нестерпним болем, що доведеться пережити. Вся справа в моєму батькові.
Ще замолоду моя мати поїхала на заробітки за кордон. Познайомилася там з чоловіком іншої національності й закохалася. Коли він почав розповідати про щасливу сім’ю та заможне життя, яке їй подарує, звісно, мати розтанула. Додому повернулася не тільки з грішми, а й зі мною.
Батьки матері страшенно розгнівалися, проте обіцяли допомагати. Я народилася звичайною здоровою дівчинкою. Ніхто навіть подумати не міг, що мій рідний тато китаєць.
Коли ж дійшла черга до мене, то ще з першого місяця вагітності я молила бога, щоб дитина не успадкувала гени свого діда.
Нарешті донечка з’явилася на світ. Чоловіка покликали у пологовий, медичні сестри між собою перешіптувалися, мене це занепокоїло. Коли Артур взяв донечку на руки, постала мертва тиша. Замість привітання від нього, я почула наступне:
-Ти серйозно думала, що можна піти наліво й приховати це?
-Про що ти говориш, коханий? – від хвилювання серце ледь не вистрибнуло з грудей.
-Це не може бути моя дитина, поглянь на неї!
Моя донечка народилася з вузькими очима та іншим відтінком шкіри. Як не доказувала я Артурові, що я не зраджувала, він відмовлявся вірити. Добре, що лікар допоміг розв’язати нашу проблему. Ми зробили тест ДНК, результати були готові через кілька днів. Меланія на 99% донька Артура.
Лише після цього чоловік погодився мене вислухати, тоді я розповіла про рідного тата. Добре, що ми розібралися й наразі виховуємо доньку в щасливій сім’ї. Такий жарт долі ледь не вартував мені чоловіка.
