Я належу до числа тих невдячних та безсовісних дітей, котрі здають батьків у руки чужим людям. Якщо ви запитаєте, як я вночі сплю та чи мучать мене докори сумління, упевнено відповім, що сплю спокійна й моя совість чиста.
Моїй мамі нещодавно виповнилося 74 роки. Вона тривалий період часу жила сама. Після виходу на пенсію в основному сиділа у квартирі, інколи зустрічалася з подругами й вкрай рідко кудись ходила. Провідувала я неньку частенько. Кожних вихідних купувала їй продукти, прибирала у квартирі, готувала їжу на тиждень.
Мені так було спокійніше, знати, що в рідної є все необхідне й вона нічого не потребує. Останнім часом її поведінка почала мене насторожувати. Все частіше я стала помічати, що мама не замикає вхідних дверей. Вона забувається куди поставила ліки, а ще страшніше – може прийняти їх двічі.
Якщо стає куховарити, то забувається вимкнути газ. Добре, що сусіди спостережливі, тому однієї біди вдалося уникнути. Якось до мене зателефонувала тітка Віра, наша сусідка знизу. Вона кричала не своїм криком, тому що мама її затопила. Я примчала одразу й особисто переконалася, що ненька дійсно забулася вимкнути кран у ванній. Мені довелося оплачувати ремонт.
Таких тривожних дзвінків почастішало. Я вирішила ненадовго переїхати жити до неньки, щоб переконатися, чи все з нею гаразд. Побачене мене засмутило. Якби не хотілося це визнавати, але моя мати була хвора й потребувала допомоги. Однієї ночі, вона відімкнула замок й прямо у нічній сорочці пішла на вулицю гуляти. Я шукала її декілька годин.
Коли ж запитувала, чому вона так робить, мати не могла відповісти, бо нічого не пам’ятала. Проблема була серйозною. Я не могла доглядати рідну цілодобово, бо працювала. Та це важко було назвати роботою, оскільки я цілий день тільки й думала, чи все в порядку вдома.
Якщо наймати професійну доглядальницю потрібні гроші. У мене немає такої можливості. Якщо самій зайнятися доглядом за мамою – прийдеться покинути працювати. Якесь замкнуте коло виходить. Рішення відати матір у будинок для літніх людей я прийняла не одразу.
Дуже довгий період я відкидала ці думки зі своєї голови. Як можна власну матір відати на догляд чужим людям? Що я за донька тоді виходжу, якщо не можу зарадити її біді. Та варто поглянути на ситуацію з іншого боку. У такому закладі матір перебуватиме під постійним наглядом. Її доглядатимуть професіонали. Крім того, вона там не сама. Зможе познайомитися з новими людьми, з кимось подружитися.
Ви можете мене засуджувати й вважати егоїстичною, але насамперед я зробила це заради матері. Заклад обрала один із найкращих. Оплатила місячне перебування й декілька днів звинувачувала себе в цьому вчинку. Та чим більше часу минало, тим ясніше я дивилася на ситуацію, що склалася.
Мені більше не телефонували стривожені сусіди, я більше не оплачувала ремонти чужим квартирам й за маму була спокійна. Вона під наглядом у надійних руках. Наразі коли мої знайомі чують, що я віддала матір у будинок для літніх людей дивляться на мене з осудом. Я звикла й тепер на це не зважаю. Якби хоч один із них побував на моєму місці, думали б інакше.
Маму я провідую кожної неділі. Звільняю один вихідний повністю, щоб цілий день провести з рідною. Вона виглядає щасливою. Каже, що завела нових друзів, її не ображають, люди привітні та добрі. За домівкою вона не сумує. Навіть шкодує, що сама не додумалася переїхати у таке прекрасне місце. Для мене немає нічого важливішого за її щастя та добробут. Нехай знайомі мене засуджують, а я житиму, знаючи, що подбала про безпеку неньки.