Я ненавиджу прибирати! А ще більше ненавиджу бардак! Як такі дві особистості змогли вжитись в моїй особі досі не зрозумію, та догадки маю.
Коли я жила зі своїми батьками, моя мати мене змушувала кожного дня прасувати власну постільну білизну. Та що там, я навіть шкарпетки та труси була змушена прасувати кожного разу після прання! Кожні два дні ми прибирали дім. Та прибирали його так, ніби має наглянути санінспекція. З вулиці обов’язково антисептик на руки та ноги, а потім антибактеріальне мило. Щоб витирати руки – у кожного свій рушничок. Як у деяких батьків гіперопіка, то у моїх гіперчистота 24 на 7. Так і здуріти не довго. Гадаю, батьки намагались цим привчити мене до порядку, та вийшло все кардинально навпаки. Бо ж все має бути в міру.
Мені настільки остогидла ця стерильна чистота та постійні прибирання, що я не витримала, та при першій же можливості покинула батьківський дім. Я навчалась та працювала. Орендувала собі маленьку квартирку-студію. Мене все влаштовувало. Так, було складнувато, адже самостійне життя вимагає самостійно заробляти та забезпечувати себе всім необхідним, та то дрібниці. Краще так, ніж дуріти від постійного прибирання.
Тепер, коли мене ніхто не контролює з цим, я можу не прибирати в домі місяцями. Воно мені треба?! Від того, що в машинці лежать невипрані речі мені не холодно не жарко. З пилюкою так само. Ми собі гарненько разом лежимо вдома, нікого не чіпаємо.
Інколи буває починає дратувати безлад, от тільки тоді я берусь за прибирання. Про це в будь-якому разі краще, ніж те, як я жила з батьками. Відчуття, ніби мати мала конкретний пунктик на рахунок чистоти. Таке лікується, як гадаєте?
