Сергія я знав з дитинства. Ми навчалися в одному класі. Доля мого однокласника непроста. Коли хлопець був у 4 класі, його батьки потрапили в автомобільну аварію. Врятувати їх не вдалося. Вихованням онука зайнялася бабуся. Згодом і її не стало. На той час Сергій уже став повнолітнім, тож не потрібно було шукати опікуна.
Після школи наші шляхи розійшлися. Я не знав як склалася доля мого товариша. Контактні телефони загубилися, тож добрих 20 років ми не спілкувалися та не бачилися. Я закінчив навчання, у студентські роки зустрів Марію. Ми одружилися, маємо двох діток. Виплачуємо кредит за квартиру й дбаємо про майбутнє дітей. Словом нічого цікавого у моєму житті не відбувається.
Я працюю у банку, робота не пильна, але цілий день доводиться сидіти за комп’ютером та обслуговувати вередливих клієнтів. Якось за мій стіл сів чоловік приємної зовнішності, гарно одягнений та веселої вдачі. Мені здалося, що ми вже знайомі. Я переконався у правдивості свого спостереження, коли поглянув у документи. Переді мною сидів той самий друг дитинства та однокласник Сергій.
Не дивно, що я його одразу не впізнав. Чоловік дуже сильно змінився. Ми домовилися про зустріч ввечері. Насилу вдалося відпроситися у дружини, Марія не любила, коли я кудись ішов без неї. Сергій уже чекав мене на місці. Почав ділитися подробицями зі свого життя.
Він не одружений й ніколи не був. Дітей немає. На постійному місці ніде не затримується, бо любить подорожувати. У свої 38 він відвідав понад 27 країн й не збирається зупинятися на досягнутому. Має роботу, яка не прив’язана до конкретного місця. У вільний час підробляє фотографом. Друг показував мені світлини із різних чудесних місць. Мені про таке життя навіть не варто мріяти.
Я запитав у друга чи не шкодує він про те, що немає родини. Адже усі звикли вважати, що сім’я – це найголовніше у нашому житті. Сергій дав відповідь на моє запитання зустрічним:
-Ти маєш дружину та дітей, власну квартиру, стабільну заробітну плату та впевненість у завтрашньому дні. Чи хотів би ти помінятися зі мною місцями й спробувати пожити моїм життям?
Я не відповідав, бо соромно було зізнаватися, що я захоплююся життям Сергія. Не варто жити масовими стереотипами та нав’язувати усім загальноприйняті норми. Не для кожної людини сенс життя полягає в родині.
