Коли ми з Тарасом почали зустрічатися я помітила, що хлопець частенько немає фінансів. Ну на роботі він працював й зарплатню отримував гарну, але розпоряджатися своїми грішми не вмів. Прийде йому зарплатня, так він одразу біжить у магазин, купує дорогі продукти, виходить з друзями на гулянки. Не без того, інколи й мене побалує великим букетом троянд або якимись коштовностями. Словом живе сьогоднішнім днем. Ну а потім доводиться якось виживати до наступного грошового надходження.
Я жила зовсім за іншим принципом. Завжди чітко планувала свій бюджет, тож проблем з грішми у мене не було. Звісно, Тарас помітив, що у свої 28 років я зуміла заощадити грошей на власний автомобіль, взяла квартиру в іпотеку, мала кошти на особисті потреби. Схоже, він вирішив, що йому теж не завадить повчитися у мене фінансової грамотності.
Тож після весілля сімейним бюджетом займалася я. Ми домовилися більшу частину заробітної плати класти на спільні витрати, залишаючи собі незначні кошти на власні потреби. Я оплачувала комунальні послуги, закуповувала продукти, платила кредит, виділяла частину грошей на автомобіль та його обслуговування. Навіть вдавалося відкладати якісь копійки на майбутнє.
Через чотири роки ми зуміли повністю виплатити кредит на житло й довідалися, що станемо батьками. До батьківства були готові в плані зрілості та матеріальної стабільності. Тарас отримав підвищення, зарплатня стала вищою. Я наскладала значну суму поки працювала, тож проблем із грішми у нас не було. Коли народилася Златослава ми вже придбали все необхідне й не думали, де взяти кошти, щоб розрахуватися за пологи.
Коли донечці виповнилося три роки я повернулася на роботу. Звісно, ми більше не могли жити на широку ногу, тому що маленька дитина потребувала великих затрат. Та можна впевнено сказати, що бідувати нам не приходилося. Та останнім часом Тарас ніби з ціпка зірвався. Кожного разу, коли я заводила розмову про якісь витрати та необхідні покупки, він починав кричати.
Одного разу взагалі заявив, що більше не збирається бути підкаблучником й відтепер не вноситиме свої гроші до сімейного бюджету.
-І як ти плануєш жити? Хочеш, щоб ми без копійки залишилися? Ти ж прекрасно розумієш, що гроші й ти речі несумісні.
-Я сам плануватиму наш бюджет. Хіба не чоловік головний в домі? Мені набридло слухати жарти друзів про те, що я твій особистий гаманець. Йдемо після роботи додому, хлопці на пиво кличуть, а я відмовляюся, бо ні копійки при собі не маю. Або ж тобі доводиться телефонувати та власні гроші випрошувати. Не буду більше посміховиськом.
-Мені все ж таки цікаво, бажання взяти на себе фінансову відповідальність суто твоє, чи ти робиш це через дурні жарти своїх друзів?
-Звісно, що моє.
-Як скажеш.
Чесно кажучи, мені не подобаються такі різкі зміни. Знаючи, як Тарас вміє розпоряджатися грішми я хвилююся, що доведеться жити від платні до платні. Проте й сваритися з ним з цього приводу не бажаю. Хоче спробувати, нехай спробує. Один місяць потерплю, а там побачимо. Якщо він не впорається, мовчати не буду. На тому й закінчиться наш експеримент і хай тільки спробує ще раз полізти туди, де взагалі не розбирається.
Поки що матиму час відпочити. Планування всього неабияк виснажує. Тарас скоріше всього думає, що це не важко. Побуває в моїй шкурі, відчує на собі, що воно таке. Шкода тільки, що чоловік так просто йде на повідку у своїх буцімто «друзів». Ну нічого на цю тему ми поговоримо окремо.
