Все почалось ще в школі. Віка навчалась в класі на рік старше мого. Примітив я її в десятому класі. От думаю, наступного року бачитись в школи ми вже не зможемо, немає куди відтягувати, потрібно зараз діяти. Я ходив постійно біля неї, діставав своєю компанією, писав повідомлення, дзвонив. На перервах носив каву на перекуси для неї. Запрошував постійно на побачення. Вона тільки сміялась, інколи починала злитись. Але ж я своє знаю. Під кінець навчального року я помітив, як її погляд в мою сторону дуже змінився з ворожого на зацікавлений. От тут я і зрозумів, що все, вона моя тепер назавжди. Віка стала моїм першим та останнім коханням.
Ми як і всі переживали злети й падіння. Було тяжко фінансово, особливо коли ми вирішили купити квартиру. Всі гроші йшли на погашення іпотечного кредиту. Потім на ремонт. На додачу до всього, Віка завагітніла, стало ще важче, але я був таким щасливим! Мене не лякало, що доводилось міняти сон на підробітки, адже я знав, заради чого це все. Ми мужньо витримали фінансові випробування. Наше кохання було міцнішим за такі дрібні незгоди. Хоч наші знайомі, друзями назвати нікого не можу, як один гомоніли, що ми взяли на себе забагато, мені було все одно. Я знав що витягнемо. Потрібно було бачити ще їхні очі, коли через чотири місяці після покупки квартири ми купили собі щей дорогу іномарку. Зараз ми не спілкуємось. Маю підозру, що через наш успіх. Проте я помилявся, як виявилось потім.
Віка в мене не працювала навіть після того, як донька пішла в школу. Я заробляв добре, тому право працювати чи ні, залишав на вибір дружини. От тільки дарма це було. Видно, через незайнятість їй почали лізти в голову всілякі дурниці, і вона пішла шукати собі пригод. Пригоди знайшла. З іншим чоловіком. На додачу вона від нього завагітніла. Про зради я дізнався, коли народився малюк. Біловастий, кучерявий із голубими оченятами. А Віка шатенка. Я брюнет. Обоє мали карі очі.
В пологовому при виписці я нічого не казав. Просто забрав їх додому. Це мало бути тільки між нами. Насправді я вже навіть знав, хто батько. У нас був отой знайомий, з яким ми перестали спілкуватись. Точніше я. голубоокий блондин. Видно, йому настільки досаджав наш успіх в житті, та родинне щастя, що не зміг утриматись, щоб не кинути в бочку меду ложку дьогтю.
Прощати зраду я не зміг. Нашу спільну доньку забрав собі на опіку. Дружині колишній такого не міг дозволити. Як виявилось, мої судження про неї були цілковито неправильні. А от з нагуляною дитиною нехай сама розбирається. Зуміла нагуляти, нехай тепер ростить. То не моя справа.
Ось тільки наскільки мені тяжко морально, я навіть не передам. Все моє життя вона зруйнувала не повівши оком.
