Коли ти зустрічаєш саме ту людину, відчуваєш це одразу. До Жені я мала декілька серйозних стосунків. Переконувала себе, що ось зустріла справжнє кохання, уявляла весілля, дітей, але з часом розуміла, що людина поруч мені абсолютно не підходить. То ми не могли порозумітися в питаннях побуту, то розглядали різні варіанти майбутнього. До прикладу, хлопець хотів будувати кар’єру, а я мріяла про дітей. Інколи причиною розставання були різні інтереси.
З Женею у мене не виникало жодних проблем. Хлопець, так само як і я, мріяв про родину та двійко діточок. Питання кар’єри його не цікавило, хоч роботу він мав добру. Прогодувати сім’ю точно був у змозі. Ми любили проводити час вдома за переглядом цікавого фільму, готуючи вечерю та танцюючи під улюблену пісню. Така невимушеність у стосунках створювала своєрідну романтику від якої неможливо було не закохатися.
Тож не дивно, що через пів року стосунків, Женя зробив мені пропозицію. Я погодилася. Ми почали активну підготовку до весілля. Оскільки бюджет був обмежений, то домовилися запросити лише найрідніших. Коли я підписувала запрошення, помітила, що з рідні Євгена буде тільки мати, з моєї власне також. Якось так сталося, що питання родинних стосунків ми майстерно уникали.
Ввечері я запитала у нареченого відверто. Женя пояснив, що батька свого не знає й ніколи його не бачив. Він покинув маму, коли дізнався про її вагітність, залишивши перед цим гроші на те, аби вона від нього пoзб _yлася. Тож до батька у нього немає жодних почуттів, окрім ненависті.
Мені пощастило трішки більше, адже зі своїм татом я була знайома до 6 років, поки вони з мамою не розійшлися. Чому так сталося, я не знаю. Ненька не любить розмовляти на цю тему. Хоч батьки й розлучені зі своїм татом я бачуся кілька разів на рік. Довго вагаючись, як вчинити у цій ситуація, я все ж вирішила надіслати запрошення батьку. Скоріше всього він не прийде.
Нарешті настав той самий довгоочікуваний день. Усю ніч я не могла заснути. Хвилювалася, щоб все минулося так, як ми запланували. А ще якесь тривожне відчуття не відпускало мене ось уже декілька днів. Усі наречені перед весіллям не знаходять собі місця, тож я не звернула особливої уваги на свої переживання.
До РАГСу ми їхали окремо. Наречений уже чекав мене на місці. Такий гарний, нарядний він подобався мені ще дужче. Я не могла дочекатися, коли стану його дружиною. Наші мами милувалися своїми дітьми й плакали від щастя. До церемонії все було готова. Ми вже збиралися заходити всередину будівлі, коли я почула голос тата:
-Ти у мене справжня красуня!
Він все-таки прийшов. Я навіть була рада, поки мати Жені не підійшла до чоловіка й не дала йому ляпаса. Усі застигли в німому мовчанні.
-Синку, познайомся, це твій татко!
У моїй голові не вкладалося те, що я щойно почула. Я дивилася на матір й чекала якоїсь реакції. Вона плакала, опустивши очі. Виявляється розлучилися вони через зраду, а зраджував тато з мамою Жені. Тобто, я і Євген брат і сестра. Оце так поворот!
Звісно, весілля ми скасували. Усі гості розійшлися по домівках, так і не відсвяткувавши свято народження нової сім’ї. Я не знала, як дивитися на свого колишнього нареченого, які слова підібрати, щоб описати увесь біль та порожнечу, що були в моєму серці. Найкращим виходом із цієї ситуації було більше не спілкуватися.
Зараз я повернулася жити до мами. Вона допомагає мені пережити розрив стосунків. З батьком я бачитися не хочу. Ніколи б не могла подумати, що стану героїнею такої мильної опери.
