В мене прекрасна дружина.Нічого сказати проти не можу. От тільки її родина то суцільний жах! Так, я всіма силами намагаюсь приховувати свої справжні почуття, та кожного дня все гірше виходить, особливо тому, що з кожним днем її рідня все більше та більше випробовує мої нерви та в цілому терпимість.
Ось, наприклад, з останнього. Це просто якийсь сюр, чесне слово! У моєї дружини є менша сестра, яка дуже розбалувана і взагалі цілковита егоїстка. До нас в гості на ці вихідні напроси лились батьки дружини, та її сестра. Я відразу запідозрив, що щось не ладне, адже раніше вони ніколи не приходили тим паче не попереджали, значить, щось намічається. Я з «нетерпінням» чекав закінчення тижня. Коли ми в суботу тільки встигли розкрити очі, у двері вже стукали. На порозі стояла примарафечена Мар’яна та тесть із тещею. Вони в руках тримали якийсь торт, свекор подарував дружині квіти й швиденько пропхались в сторону кухні. Це, на хвилиночку, сталось коли ми ще в халатах стояли. Тобто рання година рідню геть не турбувала.
Вони сиділи, розпитували як у нас справи, робили купу компліментів нашому ремонту, питали де купували, чи дорого обійшлося. Потім потихеньку переїхала на наші майбутні плани. Так і відчувалось, що прощупують грунт. Ну ж помітно, що ви прийшли запитати не про наші справи, щось же хочуть вчергове. На третьому колі пустих розмов я врешті не витримав.
-Слухайте що ви бігаєте навколо?! Що треба? Кажіть і не дуріть голову!
-Ой, зятьку, та хіба ж ми до вас приходимо тільки коли щось треба? Нам і справді цікаво, як ваші справи.
-У нас все добре. Самі зауважили гарний ремонт та авто під будинком. Все. Чаю попили, торта поїли? Варто і міру знати. Чи вам може постелити у гостьовій?
-Ти завжди таким грубим був? Дуже некрасиво із твоєї сторони.
-Ні, не був. Мене дістали ваші побрехеньки та спроби виманити чергову суму із нашого бюджету. Що вам треба? Або кажіть вже, або он двері.
Як не крути, а я мав рацію. Вони прийшли знову просити. Так як тесть не працював вже, отримував пенсію по інвалідності, то з основного доходу була тільки теща. Та мушу сказати, за молоду вони гарно собі відклали, тому не було чого прибіднятись. У шістдесят років не кожен пенсіонер буде кататись на джипі мало не останньої моделі.
-Наша Мар’яна вагітна. Потрібні гроші на її оздоровлення в санаторії, а потім щей на весілля. Точніше навпаки. Треба щоб одружились до того часу, як живіт з’явиться.
-Ну? А від нас що хочете? Ми за своє весілля із чоловіком із власного кармана платили. Ви навіть за банкет і гривні не дали, не кажучи про весільну сукню…
-Ну як що? Ми самотужки не потягнемо той ресторан, який Мар’янка хоче. Треба, щоб ви доклали грошей.
-Оце так новина! Прекрасно! Тобто я мав платити й за власне весілля, а тепер за вашу доньку, яка завагітніла від свого неповнолітнього хлопця?! Багато хочете, грошей не дам, можете навіть не просити!
-Мамо, тату, це вже справді наглість! Мало того, що ми навчання сестри оплатили, на яке вона он гарно ігнорує, то тепер ще й весілля?! Ремонт у вашому будинку ми зробили! На море завжди із собою сестру брали, речі купуємо. А дитину забезпечувати теж ми будемо?! Ви мені скажіть, ви нам хоча б гривнею допомогли!? Ми самотужки все купили. Починаючи від трусів, закінчуючи квартирою!
–Не перебільшуйте. З вашим достатком гріх не поділитись. Точніше ми просимо про допомогу.
–Ну, а ми відмовляємо.
Так, наша розмова була ще досить таки довгою, та все звелось до того, що ми невдячні діти, від яких немає жодної допомоги. Але мене просто дивує. Якщо весілля хочуть робити Мар’яні та її чоловіку майбутньому, то де той великий герой, майбутній батько, голова родини? Де його родина, яка підходячи з суворими мірками має оплачувати половину всіх витрат. З якого взагалі дива ми мали брати участь у фінансовому плані нової родини? Повторю ж знову, все, що ми мали із чоловіком – заробили самотужки. Інколи навіть по декілька днів не спали. А тут дай. Ми не корови, щоб доїти нас на гроші постійно. Інколи допоможемо, та це вже наглість. Завжди про нас згадають тільки коли гроші потрібні. Дай і все. Навіть дякую жодного разу не сказали. Мені образливо, навіть не уявляю як дружині, яка все життя прожила в тій родині.
