Я завжди мріяла народити донечку. Щоб була мені за добру подругу й ми мали змогу говорити про все на світі. Бог подарував мені сина, на жаль, після народження первістка більше дітей я не могла мати.
Іванко моя гордість та опора. Коли чоловік пішов з нашої родини, син взяв на себе чоловічу роботу та відповідальність за наше майбутнє. Ми жили удвох, мали власну трикімнатну квартиру. Завжди радилися, все обговорювали та могли покластися один на одного.
Роки спливали. Ваня закінчив навчання, влаштувався на роботу, а я все чекала, коли син приведе у дім невістку. З Ангеліною він познайомився, коли відпочивав зі своїми друзями в кафе. Дівчина працювала там офіціанткою. Коли Іван почав ввечері відлучатися до пізньої ночі, а інколи й взагалі не ночував вдома, я зрозуміла, що у сина хтось з’явився.
Одного вечора, коли він залишився вдома, вирішила відверто поговорити.
-І ще довго ти бігатимеш по закутках, як хлопчисько? Привів би свою дівчину до нас, та й живіть собі.
-А ти як здогадалася?
-Синку, я теж колись була молода. Повір мені, закоханих видає їхня поведінка.
Через кілька днів Ангеліна переїхала жити до нас. Я накрила святкову вечерю, ми гарно посиділи, поговорили. Невістка була зі звичайної родини. Батьки працювали на мінімальну зарплату, тому дати доньці освіти не змогли. Тож вона після школи пішла працювати офіціанткою.
Ангеліна мені сподобалася, вона не була схожа на сучасних дівчат. Дуже мила та відверта, говорила щиро те, що думала, нічого не прикрашала. Ми швидко налагодили спільний побут. Невістка допомагала мені з хатніми справами, готували ми по черзі, посуд мили разом. Називала я дівчину не інакше, як донечка.
Правда, була одна прикрість, яка не давала мені спокою. Ангеліна любила брати в користування мої речі. То попросить сумочку, бо моя краще пасувала до її образу. То взуття попросила одягнути, бо її порвалося. Якось взяла мою косметичку, щоб нафарбуватися. Крем у ванній, яким я користувалася, раптово закінчився, хоча я нещодавно купила новий тюбик.
Я не могла знайти у шафі свої речі, тому що вони плавно переїхали у гардероб невістки. Мені не сподобалося, що хтось риється в моїх речах, коли мене немає вдома, тому я почала закривати свою спальню на замок. Ангеліна образилася, хоча в голос нічого не сказала. Бачу, що й син чимось незадоволений.
Сподіваюся, що з часом діти заспокояться й зрозуміють мотиви мого вчинку. Я поважаю їхній особистий простір та без дозволу у кімнату не входжу. Все, чого хочу, щоб вони робили так само.
