Я не любила його як хлопця. Просто щось не давало відпустити його в обійми іншої. Я бачила б _іль в очах дорогої мені людини, та в середині душі була рада, що все зіпсувалось.

У мене ще зі шкільних років був дуже хороший друг, звали його Сашко. Ми жили по сусідству, все дитинство провели разом. Разом розбивали носа з коліньми, разом навчались грати у футбол, разом засипали піском очі та все в такому дусі. Ми були як одна душа. завжди знаходили компроміс у сварках, чи ділились смаколиками. Наші батьки навіть не були проти, коли ми ночували одне в одного. Навіть з віком. Я відчувала до Сашка щось схоже на любов сестри до брата. Він мене постійно захищав, допомагав та витягував з неприємних ситуацій, коли ми стали дорослішими. Не знаю чому, та коли він знайшов собі дівчину, та почав з нею зустрічатись, мене гризла просто надлюдська ревність. Головою я розуміла, що це не нормально, та зробити з цим нічого не могла. Дівчина була в нього непогана. В міру сором’язлива, привітна. Сашкові вона цілком підходила.
Ми часто гуляли разом. ну як,в одній компанії. Певно, саме тому, що у Сашка з’явилась дівчина, я погодлась на відносини з іншим хлопцем. Не те, щоб яйого любила, чи втратила віднього голову, та мені було так легше переносити відносини мого найкращого друга.
Мені було жахливо неприємно, коли Сашко посварившись зі своєю Оленою приходив до мене та жалівся, питав пораду. Інколи, не буду кривити душею, хотілось йому порадити, щоб вони взагалі розійшлись, бо нічого путнього з того не буде, тільки нерви помотають одне одному. Насправді я просто не хотіла, щоб він був з кимось. Сама з ним бути я також не хотіла. Але ж повторюсь, його відносини мене дратували. Навіть сама за собою помітила, що часом відповідала йому в грубому тоні, або ставилась зневажливо через це.
Десь через рік Сашко заявив, що хоче одружитись з Олені, вже й каблучку придбав. В мене аж комок в горлі став. Я посміхнулась, сказала що рада за нього, та в глибині душі хотіла, щоб це все було брехнею. От знову ж. Я не любила його як хлопця. Просто щось не давало відпустити його в обійми іншої. Минув тиждень після пропозиції вийти заміж. Олена запропонувала мені стати її подружкою, адже друзів вона не мала, а я гарна подруга її нареченого. Вона називала мене сестрою Сашка. Це так дратувало. На її пропозицію, я відповіла, що подумаю. Але сама розуміла, що вибору то й не маю. Весілля планувалось не дуже велике. Родина, найкращі друзі. У нас з Сашком почали псуватись відносини. Він був нервовий, я нервова, а причину пояснити не могли. Дратувало все.
В день весілля я стала свідком дуже цікавої ситуації. Олена була вся на нервах. Гадала, то через весілля. Всі ж нервують в такий день. Та ні. Вона чекала від когось дзвінка. Коли телефон врешті задзвонив, вона вибігла в іншу кімнату подалі від чужих вух. Пару секунд вона поговорила, потім вилетіла з будинку, та побігла в сторону супермаркету. її не було досить довго, тмоу вирішила піти пошукати. Знаєте, що я побачила? наречена Сашка стояла за деревом, яке росло малоне під самим входом до маркету, обіймалась з кимось хлопцем. Спершу я подумала, що то її брат, та коли молодик її поцілував, я мало не втратила щелепу, яка відвисла мало не до колін. Благо, мала телефон під рукою. Сфотографувавла це неподобство, та відправила Сашку. МОжливо, це неправильно було з моєї сторони влазити в їхні відносини, та куди діватися?! дозволити моєму найкращому другові одружитись зі зраднецею?! Як вона взагалі могла так вчинити? якщо ти кохаєш іншого, навіщо виходиш заміж за Сашка?!
На моє повідомлення Сашко відразу зателефонував, запитав де я їх бачила. Через десять хвилин він вже був на місці, а його наречена так і цілувавлась під тим деревом. Я бачила біль в очах дорогої мені людини, та в середині душі була рада, що все зіпсувалось.
– Яринко, в мене є до тебе пропозиція… певно дивна, та не думаю, що ти погодишся, та я не переживу зараз цього позору перед всіма знайомими та ріними… Підеш зі мною під вівтар? ми знаємо одне-одного давно, ти хороша людина, нам же завжди було добре разом… Та поправді, не думаю, що я геть не маю до тебе почуттів.
такі слова мене просто огорошили, та відповідь вилетіла з мене швидше, ніж встигла подумати голова.
– Гаразд. Ходімо хоч мені якусь сукню знайдемо...
Ось так неочікувано для себе я стала дружиною хлопця, який поруч був мало не з пилюшок. Сказати, що жалкую – не скажу. Адже зараз я розумію, аби тоді не сталось так як сталось, я би все життя жалкувала. Моя ревність тоді виявилась не безпідставною, просто зрозуміти свої почуття виявилось складніше, ніж я уявляла.
Нещодавно у нас з Сашком народилась вже друга дитина. Ми живемо душа в душу, навіть сперечатись не завжди виходить. Рішеня яке було прийняти вимушено – зіграло з нами в чудову гру. Кожного дня дякую долі. Не знаю, чи Сашко кохає мене так само сильно, проте, аби не почував нічого до мене, то й родини не склалось би.