Галину я знаю давно. Вона добра та порядна людина, хороша жінка. Ми познайомилися, коли Галя зі своєю сім’єю переїхала жити у квартиру навпроти. Її чоловік частенько пропадав на роботі, а молода матуся була змушена самостійно давати раду з хатніми клопотами.
Я частенько допомагав сусідці спустити візок зі сходів, коли ліфт не працював, при піднести пакунок з продуктами, щоб вона важке не носила. Бувало, у квартирі щось зламається, то вона й покличе полагодити. Спершу мені було незручно, адже у домі є чоловік та згодом зрозумів, що Галя самотня.
Якось насмілився запитати, куди подівся сусід. Тоді вона й вилила мені свою душу. Чесно розповіла, як погано вони жили. Розлучення виявилося найкращим варіантом для обох. Син залишився біля матері, а тато не спромігся навіть взяти на себе матеріальну сторону відповідальності.
Мені було шкода Галину. Така хороша жінка пропадає. Щоб якось підбадьорити її та Дмитрика, я почав приходити до них в гості. Ми разом вечеряли, дивилася сімейні фільми й грали в настільні ігри. З часом усі настільки призвичаїлися один до одного, що Галя запропонувала з’їхатися. Таким чином несміливий самотній чоловік знайшов собі родину.
Дмитро швидко подорослішав. Ще після 9 класу вступив на навчання в коледж. У студентські роки зустрів Поліну. Після випускного додому повертався не лише з дипломом, а й з нареченою. Дівчина виявилася непростою, вона із заможної родини. Батьки Поліни купили дітям заміський будинок, як презент на весілля. Ми з Галею подарували чималеньку суму, щоб від сватів не відставати. Довелося взяти ті, що були відкладені від продажу квартири.
Дмитро гарно влаштувався. Тесть знайшов cобі престижну роботу й згодом залучив до своєї справи. Пасинок швидко увійшов у курс справи й досить скоро почав заробляти на рівні зі своїм начальником. Діти були щасливі й нічого не потребували.
Ще кращим життя стало після народження донечки. Маленька Софійка, наша онучка, була прекрасною дівчинкою. Ми з дружиною частенько забирали її до себе в гості, в основному на вихідних. Молоді батьки мали змогу провести час наодинці.
Якось Дмитро запропонував нам переїхати жити до них. Будинок великий просторий, місця вистачить усім й нам буде веселіше. Не доведеться платити за комунальні послуги захмарні гроші й онучка постійно поруч.
Галя одразу погодилася, а мене ця пропозиція насторожила. Чому саме тепер ми їм знадобилися? Причина очевидна. Невістка вирішила повернутися на роботу, а віддавати Соню в садочок не хотіла. Тобто дітям потрібні не старі батьки, а безплатні няньки.
Я намагався пояснити це дружині та вона навіть слухати не стала. Обізвала мене «старим дурнем» й поставила перед фактом – ми переїжджаємо. Про своє рішення Галя почала шкодувати уже через місяць. Я мав рацію, нас викликали не просто так. Поки я глядів онучку, бабуся займалася будинком. Прибирання займало чи не весь день, решту часу вона готувала вечерю на велику родину.
Одного вечора, коли ми залишилися наодинці, Галя чесно зізналася:
-Ти мав рацію. Складається враження, ніби ми безплатна робоча сила. Нас просто використовують. Добре, що ми квартири не продали. Буде куди повернутися.
Пославшись на постійний тиск та погане самопочуття, нам вдалося вислизнути із тенетів прислуги. Діти не ображаються, а ми більше не підемо на такі провокації. Після повернення додому стало набагато краще. Ми знову могли займатися власними справами й ніхто не вказував, що саме ми мусимо робити протягом дня. Поки Софійці шукають дитячий садок, ми за онучкою приглядаємо.
Дмитро більше про переїзд не говорить. Не знаю, чи зрозумів він чому ми втекли від них уже через місяць.
