Сьогодні, як і останні два роки, я знову вечеряю на самоті. Олексій зайнятий діловою зустріччю, і наша десята річниця шлюбу не має для нього жодного значення. Незважаючи на обіцянкu романтичного вечора, я навчилася не надто вірити його словам, знаючи його так добре.
Коли я вже готувалася вийти з ресторану, щоб залишити офіціантові чайові, несподівано мене хтось гукнув. “Юля, це справді ти?” Голос належав Андрію, якого я не бачила з часів нашого випускного. Ми були друзями дитинства, навіть зустрічалися деякий час, поки він несnодівано не поїхав за кордон без жодних пояснень. Болючі слова про його від’їзд, передані його матір’ю, глибоко ранили мене тоді. На зло я вийшла заміж за його найкращого друга, хоча знала, що Андрій завжди любив мене. Це розуміли всі навколо, в тому числі і він сам. Але любові йому було замало, він обрав інший шлях.
Коли я знову побачила Андрія, на мене нахлинули спогади – вечори біля вогнища, його ніжний голос, зізнання в коханні, якими ми обмінювалися. Я намагалася не показувати, що пам’ятаю його: “Перепрошую, це ви до мене звертаєтесь?”.. Всередині мене вирувала буря гордості, гніву та образи, я запитувала себе, як він міг підійти до мене зараз без натяку на докори сумління після стількох років і порушених обіцянок.
Андрій посміхнувся і сів за мій стіл, завівши легку розмову про наше теперішнє життя, уникаючи теми нашого минулого. Потім несподівано вибачився за те, що пішов багато років тому, пояснивши, що це було необхідно. Хоча я не стала розпитувати далі, він зізнався, що був на похороні свого дядька в Америці,а повернувшись, дізнався, що того ж дня я вийшла заміж за його друга. Його мати ввела його в оману щодо моїх намірів, змусивши повірити, що я не кохаю його так щиро і невинно, як він кохав мене.
Це одкровення вразило мене, як важкий удар, і я втратила дар мови. Ми вирішили прогулятися набережною, що знаходилася неподалік, щоб подихати свіжим повітрям. Під час нашої розмови Андрій розповів, що він ніколи не був одружений і зараз керує невеликим магазином, який торгує будівельнuми матеріалами. Він поділився своїми спробами змиритися з тим, що я вийшла заміж за його друга, кілька разів приходив до мене додому і стояв на вулиці, не в силах пробачити своїй матері її роль у цьому непорозумінні. Наша сьогоднішня випадкова зустріч була тим шансом, який він не міг втартити.
Коли ми гуляли до ранку, розмовляючи про дрібниці та жартуючи, я відчула, як у мені знову з’явилося відчуття юнацької легкості. Почуття, які ніколи по-справжньому не згасали, mепер спалахнули з новою силою. Здавалося, Андрій відчував те ж саме.
Тим часом мій чоловік навіть не помітив моєї відсуmності і не зателефонував мені. У дивовижному повороті подій я прийняла несподіване для себе рішення – я не повернуся. Я хотіла нарешті пожити тим життям, яке у мене вкрали. Я надіслала чоловікові повідомлення, в якому висловила свій намір не повертатися. Андрій взяв мене за руку, і ми неспішучи пішли разом.
