Я виріс у далекій від ідеалу сім’ї, сповненій неприємносmей і темних таємниць. Жахи, які розгорталися в моїй родині, я ніколи не забуду.
З найперших моїх спогадів я чув постійні суперечки та крики між батьком і матір’ю. Вони не були наркоманами чи п’яницями, як у деяких сім’ях. Насправді, обоє мали респектабельну роботу і користувалися повагою в суспільстві. Але любов і повага, здавалося, зникали в ту мить, коли вони переступали поріг будинку.
Все почалося з дрібних суперечок і невдоволення один одним. Здавалося, що мої батьки завжди шукали причину для невдоволення. Матір постійно дратувало те, що батько навіть пальцем не поворухне, щоб допомогти їй, навіть відмовляючись зробити щось просте, наприклад, випрати свій одяг.Мій батько, з іншого боку, звинувачував мою матір у тому, що вона не вписувалася в шаблон дружин його друзів. Він мріяв про дружину, яка б дозволяла йому робити все, що йому заманеться, незважаючи на те, наскільки це може бути нешанобливо. Моя мати, однак, мала сильне почуття самоповаги і завжди викривала його в такій поведінці.
У той час як мої друзі з нетерпінням поспішали додому після школи, чекаючи на теплі мамині пироги та батьківську риболовлю, я боявся повертатися до власного дому. Я знав, що як mільки увійду, почнеться ще одна битва. Знову крики і прокльони, звинувачення у всіх можливих гріхах, які кидатимуться один на одного. Звук посуду, що б’ється об стіни, був знайомим саундтреком мого дитинства. Й іноді, серед цього хаосу, я ненароком дивився не в той бік або виходив з кімнати в невідповідний момент, щоб отримати на горіхи.
Я був виснаженим, абсолютно виснаженим. Все, чого я хотів, це щоб мої батьки змінилися, усвідомили біль, який вони завдавали собі і мені. Я думав, що, можливо, якщо здійсню свій задум,це змусить батьків визнати власні помилки.
Тому, як тільки закінчив школу, прийняв рішення піти. Я поїхав жити до близького друга, шукаючи розради і дистанціювання від токсичного середовища, яке знав усе своє життя. Зрештою, я не витримав і втік з міста. Мені потрібно було втекти, створити для себе життя, де відлуння їх постійного з’ясування стосунків не могло б досягти мене.
Це нелегкий вибір – покинути свою сім’ю, але я не міг продовжувати піддавати себе потрясінню, яке поглинуло їх, і тому, як це позначилося на моєму власному благополуччі. Можливо, лише моя відсутнісmь послужила б тривожним дзвінком для моїх батьків. Можливо, вони усвідомили б масштаби своїх помилок і почали б працювати над тим, щоб змінити свій шлях. І, можливо, одного дня я знайшов би в собі сили повернутися додому, сподіваючись, що на мене чекає сім’я, яка змінилася.
