Своїх синів я виховувала та ростила сама. Чоловіка мала, але не довгим виявилося наше щастя. Одразу після одруження Петро привів мене у дім своїх батьків. Свекруха з першого дня дала зрозуміти, що мене не любить й зробить усе аби відкрити очі сину на те, кого в дім привів.
Звідки взялася така неприязнь я не знаю. Дівчина я була звичайна із сільської сім’ї. Привчена до роботи, вміла господарювати, руки з правильного місця росли. До того ж грамотна, закінчила ліцей, вміла шити та кроїти. Про мене ніхто ніколи образливого слова не сказав, усі ставилися з повагою. Мабуть, Лариса Сергіївна запримітила для Петра іншу дружину, тому, щоб я не робила, у список улюбленець так і не потрапила.
Якщо спершу терпіла та мовчки вислуховувала нарікання, то після народження дітей стала сміливішою. Мовчати більше не хотіла й почала огризатися. Свекруха скаржилася Петру, яка я невдячна та лиха, а чоловік місця собі не знаходив поміж двох жінок, що ніяк не могли порозумітися.
Врешті решт ми вирішили, що переїдемо жити окремо. Чоловік знайшов роботу у місті, орендував нам квартиру й ми поїхали. Лариса Сергіївна навіть в у нашому переїзді звинувачувала мене. Казала, що я навмисне забираю у неї онуків та сина. Чесно зізнатися, я вже так втомилася від цієї жінки, що жодні лихі слова мене більше не зачіпали.
Жили ми добре, нарешті я змогла відчути себе господинею й була вільна робити все по-своєму. Шкода, що щастя було таке не тривке. Петро працював на будівництві. Стався нещасний випадок. Додому він більше не повернувся. Я втратила чоловіка, а сини батька. Що робити, як далі жити, не знала. Проте мусила бути сильною для своїх дітей.
Щоб ми не мали жодних претензій, як компенсацію за нещасний випадок, начальник викупив нас квартиру, яку ми орендували. Звісно, чоловіка мені це не поверне, але діти хоч матимуть якесь майно. Зі свекрухою ми перестали спілкуватися, коли на похороні вона назвала мене вбивцею. Тож дітей на ноги я ставила без сторонньої допомоги.
Хлопцям довелося рано подорослішати. Старший Богдан був весь у науці, гарно навчався та будував плани стосовно майбутнього вступу до університету. Остап наукою не цікавився, натомість почав працювати ще з 16 років. Він допомагав мені фінансово, виконував усю чоловічу роботу по дому й просто підтримував у важку хвилину.
Першим одружився молодший. Я допомогла синові справити невеличке весілля. Оленка, невістка, дівчина дуже хороша, Остапа любила й до мене ставилася з повагою. Жити поруч син не захотів, адже молодим потрібна власна територія. Вони з Оленкою орендували житло, а згодом й взяли власне на кредитні кошти.
Богдан про дружину та дітей навіть слухати нічого не хотів. Багато працював, пізно повертався додому. Розмова про особисте – це табу. Тож коли він нарешті привів у дім свою наречену, я неабияк зраділа. Леся була старшою за мого сина й мала невдалий досвід попереднього шлюбу. Зізналися вони не одразу, але була у невістки й дитина від колишнього чоловіка.
Для мене це не грало жодної ролі. Якщо син дійсно кохає цю жінку й хоче побудувати з нею родину, то ніякі діти на заваді не стануть. Дівчинку я полюбила, як рідну й гарно до неї ставилися. Те саме стосувалося й невістки.
Весілля Богдан робити не захотів, Леся теж не наполягала. Розписалися по тихому й переїхали усі жити до мене. Чесно зізнатися, я розраховувала, що Богдан, як і Остап свого часу, захоче жити окремо. Та він не збирався переїжджати, сказав, що такий порядок речей його цілком влаштовує.
Я добре пам’ятала той час, як сама була у невістках й жила поруч свекрухи, тому до Лесі була лояльною. Про важкий характер синової дружини дізналася зовсім скоро. Леся без зайвої стриманості почала вводити свої порядки та зробилася справжньою господинею у моєму домі. Свої правила вона озвучила чітко й навіть підкреслила, що порушувати їх не слід.
І так я не могла запрошувати гостей у свою квартиру. Розмовляти телефоном чи дивитися телевізор після десятої години заборонялося. Заходити в кімнату до подружжя, чи онучки – зась. Втручатися у життя молодої сім’ї зі своїми порадами та мудрими повчаннями не варто.
Комунальні платимо пополам, продукти кожен купує для себе. Відповідно й готувати будемо по черзі. Користуватися посудом чи речами один одного заборонено. Квартиру прибираємо по черзі, сміття виносимо по черзі й навіть ванну приймаємо за графіком.
Хоч як я не намагалася бути хорошою свекрухою, але ця жінка робила усе для того, щоб ми мали причину для сварки. Хоч у правилах й був прописаний пункт про те, що конфлікти заборонені та ми з Лесею гризлися чи не кожного дня. Ну де це бачено, що я у власній квартирі не маю права голосу.
Про усі ці нововведення я розповіла Остапу. Син спершу подумав, що я жартую, але коли почув, що я плачу примчав одразу. Леся вже відкрила рота, щоб нагадати правило про гостей, але син не дав їй можливості заговорити. Сказав старшому братові збирати речі та вимітатися з моєї квартири. Богдан хотів щось заперечити та Остап був надто злий та рішучий. Схоже брата старший син лякався більше, ніж дружини. До вечора я залишилася сама й могла зітхнути з полегшенням.
Можливо ви вважатимете мене поганою матір’ю, але своє я пережила, коли жила зі свекрухою. Вдруге такого життя я не витримаю.
