Коли мені було 8 років на нашу вулицю по сусідству з будинком батьків переїхала нова родина. Двоє хлопчиків-братів прибігли зі мною знайомитися одразу. Вадим та Захар зовсім не були схожими один на одного, проте обидва неймовірно красиві. Старший Вадим був сміливішим, він постійно розповідав про їхнє життя до переїзду, багато жартував та смикав мене за кіски.
Молодший Захар старався триматися осторонь, але з часом почав мені відкриватися. Він був ніжнішим та спокійним. Любив багато читати, навіть сам пробував писати вірші. Коли Вадима не було поруч, Захар декламував мені деякі з них.
Мама жартувала, коли бачила на нашому подвір’ї сусідських хлопців:
-Ну і котрий із вас мені зятем буде?
-Я! – впевнено відповідав Вадим. — Обіцяю дбати та любити вашу Злату все своє життя!
Він говорив це так серйозно, що маті ніяковіла й бігла у своїх справах. Захар дивився на брата спідлоба, але в такі розмови не втручався. А мені так хотілося хоч один раз почути, що він хоче стати моїм чоловіком. То все дитячі мрії. Час швидко спливає. Не встигли нарадуватися дитинством, як прийшла юність.
Вадим вступив до університету й поїхав на навчання, Захар згодом теж розпочав навчання. Якщо зі старшим із братів я не бачилася, то з Захаром постійно зустрічалися на вихідних. Ми продовжували дружити та спілкуватися, так думав хлопець, а я досі була в нього таємно закохана з того самого дня, як ми вперше зустрілися.
Схоже мої почуття не були взаємними, Захар жодного разу не подивився на мене якось інакше, по-особливому. А коли зізнався, що має дівчину та збирається одружитися, взагалі розбив мені серце. На весілля брата приїхав Вадим, тоді я побачила його вперше за останні 5 років. Він став ще красивішим. Весь вечір провів біля мене, не залишаючи ні на мить. Ми багато розмовляли, ділилися пережитим. Вадим провів мене додому, але відпускати не хотів.
-Я так довго уявляв нашу зустріч. І ось ти стоїш переді мною, така красива й бажана, а я поводжу себе, як підліток.
Схоже хлопець збирався зізнатися мені у своїх почуттях. Я мовчала, щоб не перебивати.
-Злато, я кохаю тебе з першого дня нашої зустрічі. Розумію, що кваплюся, але хочу, щоб ти вийшла за мене заміж.
Я дивилася на Вадима й уявляла, як би було добре, коли б ці слова сказав мені Захар. Та він належить іншій, грішно мені тепер думати про нього. Моя відповідь була поспішна й необдумана. Просто хотілося дошкулити Захарові, нехай не думає, що тільки він може мати сім’ю.
-Я згодна.
Вадим підхопив мене на руки й закружляв у повітрі. Ми поцілувалися, а через кілька місяців зіграли ще одне весілля. Вадим купив нам будинок, зробив мене в ньому господинею, допоміг створити затишок. Я відчувала себе коханою, мені догоджали, про мене піклувалися та виконували усі забаганки. Те, що почалося із бажання помститися, згодом перетворилося на справжнє кохання.
Коли я усвідомила, що люблю Вадима, а почуття до Захара нарешті минулися, чоловік вирішив повернутися в моє життя. Захар прийшов у наш будинок, коли старшого брата не було вдома. Довго дивився на мене, а потім насмілився зізнатися у своїх почуттях. Він говорив, що кохає мене давно, що боявся моєї відмови, тому всі ці роки мовчав. Та коли побачив мене в обіймах іншого, щасливу та недоступну, зрозумів, яку помилку зробив.
Я зізналася Захарові, що любила його й довго чекала на це зізнання, але тепер запізно. Ми більше не вільні робити так, як воліє серце. Обоє маємо сім’ї й відповідальні за життя своїх других половинок. Я не можу так підло вчинити з Вадимом й не хочу цього робити. Тема закрита й повертатися до неї не варто.
