Кожного ж ми судимо по собі, вірно? От не дарма таке слово в народі ходить. От і я так само гадав. Та ніколи не думав, що сестра може вчинити так огидно, та навіть паc _kудно. Завжди здавалось, якщо в мою голову такого не прийшло, то з якого дива подібне буде в її голові? Та сестричка моя була ще та кхм… дочка! Мале зле куp _висько!
Коли мені було двадцять п’ять. Я вирішив поїхати за кордон на заробітки. В Україні в мене щось із грішми не дуже складалось. Офіційні роботодавці завжди намагались применшити зарплатню, при тому, що платили копійки… А ті, що обіцяли зарплатню в конверті – знизували плечима, коли мова доходила до оплати праці. Контракту немає, запису в трудовій книжці теж. Ти, взагалі, хто такий?! Йди звідси, бо ще поліцію викличу! Ну, ось десь так в мене й було. Звісно, я довго вагався, та діватись не дуже було куди. Або пробувати свою вдачу, або й далі скитатись по подібних роботам. А ще більше мене зупиняло, що доводилось хвору маму залишати на сестру. Вона ж бо не із самих надійних була. Любила погуляти, жила як їй заманеться… А мамі ж постійний нагляд був потрібен.
Та якимось чином ми врешті домовились. Вона доглядає маму, а я висилаю їм гроші на життя.
Прожив я в Німеччині сім з половиною років. Працював на заводі, складав деталі на конвеєрі. Робота не надто важка, інколи брав й дві зміни. Платили гарно. Рідним висилав, та й собі міг і відкласти та жити нормально. Хоча з тим, що більшість часу я проводив на роботі, мені багато грошей не треба було. Врешті решт, приїхав я сюди щоб заробити, чи щоб на екскурсіях походити? Ото ж бо й воно.
Сестра мені постійно відписувала, що все добре. Вона гарно доглядає маму. Вона навіть на поправку пішла після повного курсу лікування. Нарешті змогли його собі дозволити. Зараз приймає тільки підтримуючі результат ліки, багато відпочиває та гуляє на вулиці. Часом добирається до грядок, чи клумб з тяпкою, зо що негайно отримує наганяй.
Я був радий! Щиро! Так давно хотілось, щоб мама краще почувалась. Боляче було дивитись, як вона страждала від болю в суглобах, навіть нормально ходити, та що там, сидіти спокійно не могла! Мені душа за неї рвалась. Та й сестра здивувала. Я гадав, що вона мені набрехала, що буде так гарно маму доглядати. Та ж ні…!Навіть соромно трішки.
Сьогодні мені в соціальній мережі прийшло повідомлення від тітки. Вона питала, коли я зможу повернутися додому. Мамі стало гірше, лікарі гарних прогнозів не дають. Тільки до суглобів серце додалось. Так. Спершу я нічого не зрозумів. Декілька разів перечитав повідомлення… ми почали переписуватись. Тітка розповіла мені всю правду. Правду, від якої в мене волосся посивіло!
Моя сестра, рідну матір до притулку віддала! Уявляєте?! Людину, яка тебе народила, виростила, навчила навіть елементарним речам як ходіння до туалету, віддати до притулку, ніби непотрібного кота! В мене в голові не вкладалося… Поки я дізнавався всю правду, сестра мені вчергове написала, що в мами все добре, а у неї самої ще краще, знайшла собі чоловіка, та виходить заміж. Ой нехай виходить! Ой нехай їде з рідного села, бо мало їй не здасться, коли я туди приїду! Богом клянуся!
Того ж дня я взяв відпустку аж на два тижні на роботі, поїхав на вокзал, в надії, що в автобусі буде для мене місце. Я Їхав, а серце колотилось. Від злості, образи, ненависті... В мені вирувала буря емоцій, які я не міг опанувати! Коли думав про маму, як вона живе в тому будинку пристарілих, де вона нікому не потрібна… Сльозі котились градом. Навіть Сусідка, що їхала поруч захвилювалась, запитала чи все добре.
Їхав я нестерпно довго. Спершу до Львова, там пересадка на потім до Києва, з Києва електричка до села. Нарешті вдома! А вдома – картина маслом! Сестричка розвалилась на дивані, який купили моїм коштом, п’є о восьмій ранку пивко з рибкою, а її женішок стоїть перед телевізором дупу чеше. Мерзотники!
– Ну що, сестричко, готова до наслідків?!
Вона аж побіліла, коли мене побачила. А й не дарма. Літала вона в мене по будинку як поганий віник! Її чоловіченько теж. Впевнений, що тут не без його участі сталось. Чихвостив я їх до пізньої ночі! Змісив показати, куди заховала усі документи на квартиру, землю, ще батькову машину. Довго гадюка викручувалась. Потім ми всі разом поїхали по маму. Як вона змарніла!
Я впав у неї в ногах на коліна та молив про вибачення, аби вона тільки мене пробачила! Я ж бо знав, що це може статися, що не варто було її покидати на таку тупоголову дочку… Хоч мама й сказала, що не тримала на мене зла, та я знаю, як їй боліло всі ці роки… Аби я тільки знав усю правду, цього не сталося б ніколи. Муками совісті буду заходитись до кінця життя. АТ це моя плата за той вчинок.
Виявляється, я ще вчасно приїхав. Сестричка вже майже переоформила одно власну опіку над матір’ю з інвалідністю в одноосібному порядку, таким само чином ставши власницею всього майна. А непогано так влаштувалась. Я гроші відправляв, вона із них тільки вісім тисяч мамі на притулок відправляла, а решту прогулювала… От тільки хто мені скаже, хто знає як прогуляти вісімдесят тисяч гривень?! Будинок був в жахливому стані, якщо говорити, що вона може в нього вкладала. НІ, аж ніяк.
Того ж вечора, як маму забрав додому, сестроньку виставив за двері із її женихом. Нехай йдуть на свої хліби, дармоїди! Не цінувала вона родину, коли був такий шанс, нехай тепер сама спробує пожити. Назад я її не прийму.
– Синку, та що ти так грубо, вона ж молода ще, дурненька… З віком розум приходить. Я не неї не ображаюсь.
– До когось приходить, а до неї ні. Як була тупою пробкою, так і лишиться. Назад я її не прийму, і не проси! Тема закрита. Бо зараз ще ти отримаєш, що мовчала майже вісім років! Ти взагалі чим думала, га?! Доросла та розумна… Мама не відповідала. Тільки піджимала губи, а на очах з’являлись сльози. Вона не була ще геть старенькою. Та від того ще болісніше. Адже при першій нагоді рідна донька намагалась її здихатись.
Мама просто опустила очі. День був насиченим, я без сил впав спати. Попереду дуже багато роботи. що не кажіть, а вдома й стіни лікують. Вже за тиждень, я помітив, що мама стала веселішою. В неї навіть колір шкіри змінився. Ех… Як же мені совісно.
