Свою дочку Нелю я народила, коли сама ще була досить юна. Батько дівчини забувся про свої обіцянки довгого та безмежного кохання, коли почув про дитину. Звісно він не визнав, що немовля його, тому ростити та виховувати дівчинку мені довелося самостійно.
Багато сил та здоров’я я вклала у свою дівчинку, але ні про що не шкодую. Обпікшись одного разу чоловікам більше не довіряла, тож до старості я була самотньою матір’ю-одиначкою.
Неля виросла справжньою красунею та розумницею. Я дуже хвилювалася, щоб вона не повторила моєї долі. Хотілося для дитини найкращого, щоб закінчила університет, заміж вийшла за хорошого чоловіка, а тоді вже народжувала дітей й мені онуків.
Коли Неля отримала диплом я змогла спокійно видихнути, але ненадовго. Коли ми ввечері святкували її першу значну перемогу, Неля зізналася, що закохалася й збирається розписатися. Звали мого майбутнього зятя Петро. Він був старшим від неї, працював на роботі, в колишньому розлучений. Тож поки жив біля своїх батьків.
Що я могла сказати по опису, мені потрібно було побачити людину, поспілкуватися з нею, а вже потім робити висновки. Наступного дня Неля запросила свого Петра до нас на вечерю. Прийшов він з пустими руками, без запрошення всівся до столу й почав накладати їжу. Хоч по роках, чоловік він зрілий, та по розмові цього не скажеш. Петро мав ще дитячий розум та повну відсутність амбіцій. Працював на різних роботах, покидав, тільки щось йшло не по його. Заощаджень немає, квартири немає, автомобіля немає. Що такий чоловік мав дати моїй Нелі, окрім проблем та головного болю.
Коли наш гість пішов, я сказала дочці відверто: «Цей чоловік тобі не пара. Хочу аби ти розуміла, що я бажаю тобі лише найкращого. Для матері немає нічого кращого, як бачити свою дитини щасливою. Ти ще молода й не бачиш всього, але Петро не подарує тобі щастя». Я чекала на скандал та образу, але єдине, що сказала Неля: «Я вагітна».
Ну от чого я боялася, те і трапилося. Вони розписалися, Петро переїхав жити до нас. Який же мій зять був лінивий. Єдине на що у нього вистачало сил – це їжа та диван. Тільки попросиш чимось допомогти, так одразу в нього щось болить. У фінансовому плану не краще. Поки Неля навчалася я купувала продукти, оплачувала комунальні послуги, думала про майбутнє. Коли ж у нашому домі з’явився чоловік, то мав би дбати про гроші.
У квартирі нас стало більше, це означає, що готувати потрібно більше. До того ж чоловік у домі, він хоче їсти м’ясо та щось поживне. Розхід води теж збільшився – це все витрати, які я самостійно потягнути не могла. Не відправлю ж я свою вагітну дочку на роботу. Якось сказала Петру, щоб він оплатив комунальні послуги, так він так надувся, ніби я у нього квартплату вимагала. Ні копійки не дав, довелося позичати в сусідки.
Розмова з дочкою теж не допомогла. Наскільки я зрозуміла, Неля не мала впливу на свого чоловіка, а от він вертів моєю дочкою, як маріонеткою. Чим ближчим ставав час народження немовля, тим частіше Неля почала заводити розмову про мій переїзд. Їх же тепер стане більше, куди ми всі помістимося у двокімнатній квартирі. Орендувати вони не можуть, тож краще буде, якщо я переїду у будинок для літніх людей.
Я була шокована, знала, що це не слова моєї Нелі, це настанови ненависного зятя. Закінчилося тим, що дочка поставила мене перед вибором: або я переїжджаю й маю змогу спілкуватися з онуком, або вони переїдуть до батьків Петра й тоді дитини мені не бачити.
