Свою доньку Інну я клав на ноги самостійно. Так трапилося, що й мама покинула нас, коли дівчинка була ще зовсім малою. Перший час мені допомагала моя мама, але коли старенької не стало, я мусив з усім справлятися самостійно.
Ніде правди діти – було важко. Я не встигав поєднувати роботу, батьківство і життя, тому завжди робив вибір на користь дитини. Щоб донька не відчувала себе неповноцінною через відсутність мами, я старався компенсувати цю пустоту самостійно. Багато розмовляв з дівчинкою, на вихідних ми гуляли у парку, на свята я водив доньку на атракціони. Словом, робив усе можливе, щоб вона мала щасливе дитинство.
Коли Інна виросла між нами були досить тісні стосунки. Настав час відпускати її із дому. Донька вступила до університету й переїхала жити в інше місто. Я продовжував їй допомагати фінансово, хоч і зарплатня у мене була невеличка. Часто відмовляв собі у чомусь аби тільки моя дитина мала все необхідне.
В університеті Інна познайомилася з Олегом і закохалася. Вона привезла свого хлопця до мене на знайомство. Молодий чоловік мені сподобався. Він вмів себе поводити, добре тримався й, судячи із наших розмов, знав чого хоче від життя. На четвертому курсі вони одружилися. Весілля робили свати, оскільки Олег був із заможної родини. Мені було незручно, тому ті заощадження, що я відкладав на свято – подарував дітям. Сам залишився без копійки у кишені.
Інна жила добре. Розповідала мені, що батьки Олега подарували їм квартиру й дали стартовий капітал на відкриття власного бізнесу. Зараз справи пішли в гору й вони теж стали заможними. Я щиро радів за свою дитину, її щастя найголовніше для мене.
Тепер моя маленька дівчинка стала дорослою й мала власну сім’ю, на старого у неї більше не було часу. У моєму житті також відбулися зміни – відправили на пенсію. Якщо раніше я примудрявся виживати на свою зарплатню, то тепер це зробити просто нереально.
Пенсію я витрачав на оплату комунальних послуг та покупку ліків. На продукти грошей зовсім не вистачало, тому доводилося економити. Часто старався знайти якісь акційні пропозиції, купував недорогі каші й навіть не дивився у відділ м’ясних продуктів.
Не подумайте, Інна цікавилася моїм життям. Я сказав доньці, що вийшов на пенсію й тепер маю більше часу на відпочинок. Коли вона запитувала про стан здоров’я – обманював, що відчуваю себе на 18. Просто не хотів, щоб вона хвилювалася. Про свої проблеми з фінансами не згадував, хоча розумів, що Інна може допомогти. Для неї зараз гроші зовсім не проблема. Вона сама мені зізналася, що вони планують купувати іще одне авто й полетіти у відпустку.
Та якось незручно просити милостиню навіть у рідної дитини. Вирішив, що справлюся самостійно. Наближалася зима. Осінь видалася холодною, я економив на дровах, тому у домі було морозно. Підхопив якусь недугу, довелося звертатися до лікаря. Усю пенсію витратив на ліки. На продукти нічого не залишилося. Тоді я і наважився попросити допомоги в Інни.
Зателефонував до доньки, розповів про ситуацію й попросив грошей на продукти. Вона кудись поспішала, не могла довго розмовляти, але пообіцяла, що скине гроші на карту. Ввечері прийшло зарахування – 300 гривень. Я був шокований, це все, що Інна змогла виділити для старого батька, але й на тому дякую. На ці гроші купив продуктів й пообіцяв собі більше ні в кого нічого не просити. Якось сам впораюся.
