Ми зі Стасом одружилися, коли не мали ні копійки за душею. Обоє щойно закінчили навчання, безробітні. Я влаштувалася вихователькою в дитячий садочок, чоловік працював таксистом. Зароблених нами грошей ледь вистачало на оплату оренди та комунальних послуг. Порадившись, ми вирішили їхати на роботу за кордон. Через друзів оформили документи, знайшли фірму, яка займалася працевлаштуванням іноземців. Підписали контракт й на цілий рік покинули рідну землю.
Робота видалася важкою. Мені доводилося стояти на ногах 12 годин поспіль, перериваючись лише на обідню перерву, яка тривала 20 хвилин. Стасу було ще важче. Частенько доводилося виходити в декілька змін. Він буквально валився з ніг. Ми були виснажені, хотілося повернутися додому. У чужій країні навіть не було з ким поговорити.
Та коли у нас опускалися руки ми згадували заради чого все це робили. Тоді приступали до праці з новими силами. Додому ми поверталися з тією сумою, яка була необхідна на покупку трикімнатної квартири. Хоч і вдалося придбати житло у віддаленому районі міста й без ремонту – ми були щасливі.
Батьки Стаса дали нам гроші на ремонт й купили дещо із меблів. Решту ми докуповували самостійно. Ніч, проведену у власній квартирі, не зрівняти ні з чим.
Коли я поділилася своєю радісною подією з рідними, не почула жодного схвального слова. Мама назвала мене егоїсткою, яка думає лише про власну вигоду, а сестра повідомила, що більше зі мною не розмовляє.
Вся річ у тім, що моя менша сестра Інна у свої 17 років завагітніла та вийшла заміж. Вона розраховувала, що я поділю зароблені гроші й куплю дві однокімнатні квартири. Одну для себе, іншу – для неї, адже я старша сестра й мушу про неї дбати. Мама не вбачала у бажанні сестри нічого поганого й тільки підтримувала її.
Я не збираюся йти на повідцю у цих жінок. Не для того я цілий рік важко працювала аби вони отримали бажане задарма. Хоче Інна квартиру, нехай бере свого чоловіка та їде на заробітки, як це зробили ми. Легкого хліба не буває.
