Коли ми ще були одружені з моєю колишньою, вона весь час мені дорікала, що я не даю їй достатньо коштів на її бажання. Вона мала на увазі, що вона тільки двічі на рік літає на море, а хотіла б кожного сезону. Так само й золоті прикраси отримує раз в декілька місяців, а хотілось би будь-коли зайти до ювелірного магазину та придбати все, що сподобається. Так, я розумів, що цілком її розбалував, та по-іншому не міг вчинити, кохав її більше за життя. Вона жила у своє задоволення. Та свої обов’язки по дому виконувала прекрасно, тут дорікнути не можна було. Та в дечому у нас погляди геть не співпадали. Я дуже хотів мати дітей, а от вона ні. При чому категорично. Вона все повторювала, що не хоче бути мамою, адже це купа обов’язків до кінця життя. Не готова брати на себе таку відповідальність. З однієї сторони в її словах були зерна правди, та мені хотілось мати повноцінну родину. Забезпечити її нормально я міг, тому чому б і ні? Діти ж це продовження роду. Так, вони не слухаються. псують речі та вимотують нерви, але ж як із ними чудово.
За декілька років, які ми провели у сварках про вагітність мої почуття не охололи до дружини, та головою я розумів, що нам не по одній дорозі. У нас різні світогляди та переконання. Різний погляд в цілому на життя. Тож неочікувано навіть для самого себе я запропонував дружині розлучення. Вона довго вагалась, та вибрала його замість народжувати. Тут я й зрозумів, що прийняв правильне рішення на всі тисячу відсотків.
Розрив відносин я переживав важко. Доводилось робити вдома все самотужки. Будинок був пустий та надто великий для мене одного. Часом приходили думки спробувати повернути все назад. Проте яке повернути? Якщо ми за декілька років не змогли знайти спільну мову, то оживляти немає там чого.
Того дня в роздумах я прогулювався містом. Випадково на площі побачив знайоме лице. В середині все аж зажалось.Вирішив підійти привітатись. Та коли наблизився, то побачив, що колишня дружина вагітна. Я був просто шокований… Зі мною вона не хотіла дітей, а тут минуло менше ніж рок, а вона чекає первістка від іншого. Проте й вигляд вона мала такий собі… Якщо зі мною вона була доглянута та обвішана золотом та дорогоцінним камінням, то зараз на її безіменному пальці була лиш тоненька срібна обручка.
– Привіт. Давно не бачились.Бачу, дитину чекаєш, який термін?
– Через місяць народжувати. Все непогано. Але не так добре, як колись із тобою. Знаєш, я вже зрозуміла, як ти старався для мене… скільки жертвував. ТА була сліпою поки не втратила. А зараз… А зараз, гадаю, вже пізно. Буду сама викручуватись.
Я не мав що додати. Образливо тільки було що зі мною колишня вчинила так жорстоко. Я б і хотів спробувати іще раз, та назад вороття немає. Не думаю, що щось путнє із того вийшло. Час рухатись далі. Впевнений, що рано чи пізно я знайду свою долю. Однодумицю, яка підтримає мої погляди на життя. А не буде ось так розкидатись та не цінувати моїх старань та віддачу.
