Я ніколи не виглядала на свій вік. У класі однокласники жартома кепкували, що мені не вистачило місця в дитячому садку. Коли вступила на навчання до коледжу, викладачі думали, що я «перестрибувала» через класи. Найобразливіше було, коли усі класні хлопці знайомилися з моїми подругами на дискотеці, а до мене навіть ніхто не підходив. Не тому, що я була страшненька, а тому, що вважали мене неповнолітньою.
З Андрієм ми почали зустрічатися після того, як він переконався, що мені вже за 20. На той час хлопець працював касиром у супермаркеті. Я готувалася до новосілля, зайшла, щоб купити вина до столу. На касі, коли Андрій оглянув мене з голови до ніг, суровим голосом сказав:
-Ми не продаємо алкоголь неповнолітнім!
-Я вже давно повнолітня, лише паспорт не взяла.
-А я суперзірка, лише люблю пробивати людям товар.
Як ви зрозуміли алкоголь мені не продали. Я так розгнівалася на Андрія, що вирішила таки купити те кляте вино. Навмисне пішла додому, щоб взяти свій паспорт й через годину знову стояла перед ним з пляшками.
-Можливо я видався вам старим, але не настільки, щоб забутися, що ви вже мали спробу це купити.
Нічого не пояснюючи, я дістала свій паспорт і з великим задоволенням тицьнула йому в обличчя.
-А він справжній? – з недовірою почав розглядати документ підозрілий касир.
-Справжній! Мені ніколи витрачати на вас час і так вже забарилася.
Я вийшла із супермаркету з відчуттям переможниці й не одразу почула, що хтось мене наздоганяє. Через мить мені перекрив шлях Андрій, тримаючи в руках пляшку шампанського:
-Пробач, я дійсно не міг подумати, що ти вже доросла. Дозволь виправити свою жахливу поведінку. Він вручив мені свій подарунок, а я, сама не розуміючи навіщо, запросила його ввечері на своє новосілля.
Гостей у мене було небагато. Оскільки я нещодавно переїхала, то друзів завести не встигла. На свято покликала лише своїх сусідів та Андрія. Хлопець прийшов першим. Приніс мені подарунок та допоміг накрити на стіл. Ми працювали так злагоджено, ніби зустрічалися уже не один рік. Згодом у двері подзвонили сусіди.
За вечерею усі познайомилися. Правда сусідка поводилася дивно. Вона постійно поглядала на Андрія, який не відпускав моєї руки й при кожній нагоді старався обійняти. Коли ми обоє пішли на кухню за десертом, Андрій відламав шматочок торта, щоб скуштувати. У кутиках його губ залишився крем, я приклала свої руки до його обличчя, щоб витерти залишки, але він розцінив це, як сигнал. Наступної миті ми цілувалися. Це побачила сусідка. Вона, як ошпарена влетіла в кімнату, забрала чоловіка й, нічого не пояснивши, покинула квартиру.
Андрій залишився у мене на ніч. Між нами нічого не було, просто душевні розмови до самого світанку. Заснула ми лише під ранок у різних кімнатах. Мене вирвав зі сну звук квартирного дзвінка. На порозі стояв поліціянт. Пояснив, що вони отримали анонімний дзвінок про розбещення неповнолітніх. Він запитав, де мій батько та мати.
Здається, я втямила, що відбувається, тому пішла до кімнати за паспортом. Андрій вийшов у коридор.
-Ось, тримайте, це мій паспорт. Я повнолітня. А це мій хлопець, йому теж уже за 20.
-Так, все вірно. У квартирі більше ніхто не проживає?
-Можете перевірити, лише ми.
Поліціянт покинув квартиру одразу. Виявляється, мої турботливі сусіди вирішили, що я неповнолітня й орендую цю квартиру для розваг зі своїм хлопцем. Ситуація неприємна. Невже доведеться все життя демонструвати людям паспорт, щоб вони повірили, що я повнолітня.
