Бачить бог, як довго я чекала, коли у моїй сім’ї все налагодиться. Та схоже не судилося мені прожити спокійне подружнє життя. Що не рік, то нова драма. Почну по черзі.
Почалося все з того, що Микола запропонував мені одружитися всупереч волі своїх батьків. Виявляється, вони для нього давно запримітили якусь дівицю, доньку своїх найкращих друзів, а тут з’явилася я, і зіпсувала усі плани. Ну хто після того зможе мене полюбити.
Попри їхні заперечення та скандали з Миколою ми одружилися й навіть перший час жили біля його батьків. Свекруха робила усе можливе й неможливе, щоб відігнати мене від них. Скільки важкої роботи я переробила, скільки сліз пролила та проклять наслухалася.
Коли чоловік знайшов гарну роботу, ми переїхали жити у місто. Орендували квартиру й відчули перші ковтки свіжого повітря. Довго ним насолоджуватися не вдалося. Ми вже тривалий період часу намагалися народити дитину, але все не виходило. Раніше я списувала це на нерви та постійний стрес. До того ж важка робота в селі точно не пришвидшить бажане.
Та коли умови життя змінилися, я більше не нервувала та й ніякої важкої роботи не робила, вагітність все одно не приходила. Я не раз чула, як свекруха називала мене «бракованою» й радила сину розлучитися. Добре, що Микола мав свою голову на плечах. Я ще ніколи не зустрічала такого терплячого чоловіка.
Після декількох років лікування, обстежень та нескінченних аналізів, трапилося диво – я завагітніла. Мати Миколи не вгавала, цього разу вона вигадала історію, що дитина нагуляна. Навіть такий радісний період вона змогла зіпсувати.
Вагітність протікала важко. Я багато разів лежала в лікарні на збереженні, сильно хвилювалася, але чоловік завжди був поруч й підтримував у важку хвилину. Усі наші страждання були винагородженні. Бог подарував нам двійню. Звісно це вдвічі більше турбот та клопотів, але вони нам лише в радість.
Перший час мені допомагала моя мати. Батьки Миколи до нас не приїздили і я була невимовно вдячна за такий щедрий подарунок. Коли хлопці пішли до дитячого садка, я змогла повернутися на роботу. Тоді ж і Микола отримав підвищення. Нарешті наше життя стало налагоджуватися.
Все було добре, поки чоловіка не почали відправляти у відрядження. Я довіряла Миколі й навіть подумати не могла, що він зможе мені зрадити, але злий язик свекрухи не давав спокійно жити. Вона телефонувала чи не кожного дня, аби розповісти, що у мого Миколи є коханка.
Довгий час я ігнорувала цю дурню, поки сама не стала помічати дивні зміни у поведінці чоловіка. Добре, що він не приховував та не обманював. Повернувшись після чергового відрядження чесно зізнався:
-Я тобі зрадив. Не можу спокійно дивитися у твої очі, знаючи, що таке натворив.
-Як довго?
-Лише один раз, присягаюся. Я не знаю, що на мене надійшло. Просто випив зайвого, а вона сама почала чіплятися. От якось все і трапилося. Я кохаю тебе! Молю, пробач мені. Якби я тільки міг все повернути назад.
– Мені потрібен час…
-Це ще не все
-Ти вирішив мене остаточно знищити?
-Вона вагітна. Ти мусиш знати.
Я попросила Миколу деякий час пожити окремо. Поки його ну було поряд, я відчувала страшенну порожнечу. Те, що він вчинив безглуздо та безвідповідально, але він щиро каявся й продовжував мене кохати. До того ж я не повинна думати лише про себе. У нас є двоє синів, які повинні мати батька. Судячи з його розмови, Микола не має наміру нас покидати та йти до тієї жінки.
Але ще робити з немовлям? Ця дитина мала таке ж право та батька та щасливу сім’ю, як і мої хлопці. Я зателефонувала до Миколи й попросила повернутися додому. Вирішила, що будь-хто заслуговує на другий шанс. Немовля тієї жінки ми не покинемо. Чоловік платитиме аліменти. Щодо спілкування та зустрічей – нехай вирішує самостійно. Я дозволяю йому залишитися в нашому житті, але на те, щоб пробачити потрібен час. Сподіваюся, що прийняла правильне рішення й не шкодуватиму.
