З Дмитром ми товаришували дуже давно. Мабуть, ще з того часу, як чоловік влаштувався працювати у наш офіс. Від паперової роботи він був дуже далекий, адже чи не все своє життя займався спортом. Мав чималі результати, міг похвалитися не однієї перемогою, але через травму коліна довелося йти із великого спорту.
Зазвичай з роботи ми їхали разом автобусом. Додому не поспішали, тож заходили у наш улюблений бар перекинутися парою слів й просто посидіти, відпочити. У п’ятницю було людно, зазвичай місця на всіх не вистачало. Я завжди переймався за товариша, щоб він не їхав стоячи. З його коліном – це ще те випробовування.
Того дня ми зайшли в автобус чи не останніми. Дмитра я посадив на місце біля водія, а сам попрямував на кінець. На наступній зупинці ніхто не вийшов, натомість у салон зайшла старенька бабуся. Від неї віяло ароматом якихось лікарських трав.
Вільних місць не залишилося, ніхто навіть не подивився в її бік. Ніхто, окрім Діми. Він одразу підвівся й уступив старенькій своє місце. Вона посміхнулася й почала шукати щось у своїх пакетиках. Дістала якусь травинку й розтирала її у руці. Я дивився то на Дмитра, то на стару. Схоже друг теж не розумів, що відбувається.
Коли ми майже доїхали до місця призначення, бабусі несподівано приклала свої руки до коліна мого товариша й щось швиденько прошепотіла. Автобус різко загальмував. Ми поспішили на вихід, старенька залишилася всередині.
-Що то було? – запитав я у друга.
-Не знаю, як то пояснити, але мене перестало боліти коліно. Це просто якесь диво.
