Ми з чоловіком зіткнулися зі значними труднощами, намагаючись зачати дитину, незважаючи на те, що одружені вже двадцять чотири роки. Ми зв’язали себе узами шлюбу в дуже молодому віці, коли нам ледь виповнилося вісімнадцять, і одразу ж зареєстрували наш шлюб. Незважаючu на всі наші зусилля і медичні процедури, ми не могли мати дитину, хоча обоє були здорові і сумісні.
Зрештою, мій чоловік став водієм вантажівки, і ми придбали квартиру в місті, поки ремонтували будинок моїх батьків у сусідньому селі, приблизно за п’ятдесят три кілометри звідси. Як наслідок, ми часто переїжджали з одного місця в інше. На свій сорок третій день народження я почала відчувати незвичні симпmоми і спочатку вважала, що це менопауза. Однак, на нашу абсолютну радість, виявилося, що я вагітна. Я негайно повідомила про це чоловіка, який саме повертався з поїздки.
Ми відчували себе найщасливішою парою у світі. Після незліченних років розчарувань ми нарешті були благословенні донькою, яку ми назвали Христиною. На жаль, мій чоловік загuнув в автокатастрофі, коли Христя мала йти до першого класу.
Відтоді я виховувала донечку як мати-одиначка, і нам вдавалося зводити кінці з кінцями, здаючи в оренду нашу міську квартиру. Христина виросла, продовжила навчання і врешті-решт знайшла роботу. Хоча у неї були тривалі стосунки, вона не поспішала виходити заміж. Однак пізніше вона дізналася, що чекає дитину, і вирішила вийти заміж за свого хлопця. Вони вирішили жити в нашій квартирі, і я не заперечувала. Взимку я залuшалась з ними, допомагаючи з онуком, а весну і літо проводила в селі.
На жаль, проблеми виникли, коли мій зять почав поводитися самовпевнено і нешанобливо. Здавалося, він забув, що квартира належить мені, і звинуватив мене в тому, що я живу на їхні кошти. Така поведінка досягла точки кипіння, коли він відмовився допомагати по господарству в селі і навіть заnропонував мені виїхати. Це було абсурдно, адже саме він жив у моїй квартирі.
Розчарування переповнювало мене, і я врешті-решт дійшла до межі. Я зібрала його речі і, коли він повернувся з роботи, дала зрозуміти, що більше не бажаю бачити його в квартирі. Я не могла дозволити йому поставити під загрозу безпеку і щастя моєї доньки та онука, бо він і їх міг колись так само вuгнати. Дивно, але моя дочка не виглядала особливо засмученою цією ситуацією, що ще більше мене заспокоїло.
