По сусідству живе багатодітна сім’я з трьома дітьми – двома хлопчиками і однією дівчинкою. Мати домогосподарка і не працює, а батько їздить на заробітки за кордон. Раніше я не звертала уваги на їхній спосіб життя і харчування, поки одного разу не побачила, як їхня старша сестра тримає в руках велику булочку. Хлопці гналися за нею, сподіваючись, що вона поділиться, але вона з’їла булочку, не поділившись. Мені це здалося дивнuм, оскільки я виросла у великій родині, де ми завжди ділилися солодощами порівну.
Я також помітила, що діти були погано одягнені, тому вирішила перебрати старий одяг своїх дітей і знайшла багато майже нових речей, які підходили дівчинці і хлопчикові. Я віддала пакет з одягом їхній матері, думаючи, що це може їм допомогти. Однак пізніше жодного разу не бачила, щоб діти носилu цей одяг, хоча там були і літні, і зимові речі.
Одного разу зустріла подругу з донькою, на якій була сукня, яку я віддала сусідці. Здивована, я запитала, де вони її взяли, і подруга відповіла, що вони купили її у моєї сусідки за високу ціну. Я відчула себе засмученою і розчарованою, знаючи, що я дала гарний одяг для її дітей, а вона продає його замість того, щоб викорисmовувати.
Коли сусідка, мати трьох дітей, прийшла до мене з проханням дати ще одягу для її дітей, я не могла не запитати про одяг, який я вже дала. Вона не змогла дати задовільної відповіді, і я відчула себе обманутою. Вирішила більше не давати їй одяг, що розлютило її, і вона поширила чутки в селі, виставляючи мене егоїсmкою і такою, що не бажає допомагати з одягом.
Однак я твердо переконана, що маю право вирішувати, що робити зі своїми речами. Це не мій обов’язок одягати їхніх дітей, коли вони повинні дбати про потреби власної родuни. Я не відчуваю провини за своє рішення і не буду допомагати їм у майбутньому. Якщо хтось інший бажає їм допомогти, він вільний це зробити, але я не дозволю, щоб моєю добротою скористалися.
