Інга Романівна любила все контролювати. Починаючи від звичайних домашніх справ, закінчуючи життям своїх рідних. З чоловіком вони прожили довге насичене життя. На разі обоє пенсіонери, приділяють час собі та новим захопленням. У подружжя є син – Лаврін, їхня гордість та опора. Мати пророкувала йому велике майбутнє. Ось він вивчиться, влаштується на роботу, проявить себе й отримає те, на що дійсно заслуговує.
У хлопця ж були інші плани. Навчання він закінчив, на роботу влаштувався, але не хотів жертвувати особистим життям, заради кар’єри. Лаврін уже давно думав про одруження. У Катю він закохався ще на 1 курсі. Довгий час не наважувався підійти до дівчини, адже був переконаний, що така красуня точно не самотня.
Два роки мовчки споглядав за своїм коханням, поки не заговорив з нею. Мила та приємна вона одразу запала йому в душу. Він ще не зустрічав такої відкритої та світлої людини. Серце вистрибувало із грудей, в голові паморочилося, а Катерина продовжувала заворожено посміхатися. Вони пішли на перше побачення, після якого не розлучалися.
Довго не розповідав Лаврін батькам про свою кохану дівчину. Не тому, що мав сумніви, просто боявся, щоб мати зі своїм важким характером не втнула якоїсь дурниці. Проте часу тягнути далі не було, хлопець твердо вирішив, що буде одружуватися. Попередив Катю, що на вихідних познайомить її з батьками. Дівчина була щаслива й стривожена водночас. Раптом не сподобається, або скаже щось не те.
Батьки, навіть не підозрюючи, що у сина є дівчина, здивувалися, коли почули про гостю. Тато поставився з розумінням, діло молоде, а от мати була розлючена:
-І скільки ви вже разом?
-Два роки.
-І за цей час ти не знайшов можливості розповісти нам про свою дівчину?
-Я не хотів злякати своє щастя. Зараз кажу, яка різниця?
-Велика! Якась пройдисвітка намагається заморочити тобі голову, скоріше всього, щоб отримати прописку, а ти й повівся.
-Мамо, благаю тебе, не починай! Я кохаю Катю й одружуся з нею, подобається це тобі чи ні.
Того вечора Лаврін пішов від батьків з важким серцем. Він сумнівався чи варто приводити Катю у їхній дім, коли мати без настрою. Але ж він більше не малий хлопчик, що не може приймати самостійні рішення. Якщо вирішив, що одружиться – так воно й буде.
Знайомство минуло важко. Інга Романівна одразу дала зрозуміти, що майбутня невістка їй не подобається. Катя відчувала себе ніяково. Вона не знала, де сісти та що казати. Важка напруга застигла у повітрі. Лаврін та батько намагалися всіляко розрадити ситуацію.
-Катрусю, а звідки ви? Чим займаються ваші батьки? – майбутній свекор намагався підтримати розмову, щоб дівчина не втекла раніше часу з цього дивного знайомства.
-Я народилася і виросла в селі. Потім вступила на навчання до міста. Мої батьки тримають домашнє господарство. З цього й живуть.
-Тобто вони бідні й нічого вам дати не зможуть? – вставила свій їдкий коментар Інга Романівна.
-Чому ж бідні? У них є все необхідне для життя і в разі потреби, я переконана, ми можемо розраховувати на їхню допомогу.
-Я бачу, Катрю, ти вже все гарно розрахувала. Вийдеш заміж за мого єдиного сина, отримаєш приписку, а там можна і на квартиру нашу претендувати. Чи не так?
-Сина вашого я кохаю, щоб ви собі там не думали. Ну а якщо так сильно хвилюєтеся за своє помешкання, то моєї ноги тут більше не буде.
Катя подякувала за гостину й поспішила на вихід. Лаврін дивився на матір розчарованим поглядом.
-Я ж просив тебе…Дякую, мамо, що руйнуєш моє життя.
-Ти мені ще подякуєш! – випалила жінка перед тим, як за сином зачинилися двері.
Чоловік поведінки дружини також не підтримав.
Через місяць батьки Лавріна отримали запрошення на весілля. Скільки не впиралася Інга Романівна, а переконати сина, що Катя йому не пара, так і не змогла. На весілля вони з чоловіком пішли, але лише для того, щоб ще раз надокучити невістці.
Син зрадів, коли побачив батьків. Разом зі своєю нареченою підійшли привітатися. Катя сподівалася, що на цьому ворожнечу буду припинено. Інга Романівна подарувала невістці жовті троянди, не просто так, й прошепотіла привітання, але так, що чула лише Катя:
-Ви розлучитеся раніше, ніж ці квіти зів’януть.
Дівчина стояла біла, як стіна й не знала, як відреагувати. Лаврінові вирішила нічого не говорити, тому через силу видавила з себе посмішку й запросила батьків нареченого до столу. Її святковий настрій було зіпсовано, а в пам’яті назавжди закарбувалися слова свекрухи.
Після весілля довгий час батьки Лавріна не спілкувалися з дітьми. Поки одного разу Катя не зібрала гостей, щоб повідомити радісну новину – вона вагітна. Майбутній татусь підхопив дружину на руки й закружляв у повітрі. Вони так довго чекали цього моменту. Так Інга Романівна й тут примудрилася все зіпсувати:
-Хто його знає, чи дитина твоя.
Усі гості дивилася на свекруху, як на божевільну, а для невістки це стало останньою краплею. Вона вигнала жінку зі свого дому й наказала більше ніколи не з’являтися у їхньому житті.
У зазначений термін Катя народила здорового хлопчика. На виписку приїхали її батьки та Лаврін. Свекрухи та свекра не було, хоча молода матуся знала, що чоловік запрошував і їх. У подружжя розпочався новий радісний період у житті.
Звісно, Катя розуміла, що Лавріну важко переживати усе те, що відбувалося між ними та батьками, але він свій вибір зробив, ще коли покликав заміж, всупереч волі матері.
Одного разу татко прогулювався з малим Захаром й випадково зустрів матір. Він не знав, як вона реагуватиме, але все одно привітався. Краєм ока помітив, що вона схудла та якось змарніла. Постаріла добряче.
Інга Романівна запитала дозволу поглянути на онука. Лаврін не відмовив. Коли бабуся заглянула у візочок на власні очі переконалася, що дитина точно від Лавріна. Малий Захар був викапаний батько. Такі ж великі зелені очі, темне волосся й довгі пухнасті вії.
-Пробач, синку! Я була такою нестерпною, стільки болю тобі завдала.
-Не мені, мамо, а Каті. Ну чому ти її так не злюбила?
-Думала, що вона не щира, а як виявилося – у тебе прекрасна дружина. Як мені вимолити в неї прощення?
Ввечері Лаврін повідомив дружині, що зустрівся зі своєю матір’ю під час прогулянки. Переказав їхню коротку розмову й запитав чи не проти вона спробувати піти на примирення. Катя була категоричною. Надто багато бід принесла їй свекруха, вона вже достатньо натерпілася. До того ж не повірила у щирі наміри Інги Романівни.
Хоч дружина й заборонила, але Лаврін таємно приносив онука до діда та баби. Вони не могли натішитися немовлям. Не хотіли з рук випускати, а коли приходив час прощатися, ледве стримували сльози.
Інга Романівна декілька разів намагалася зустрітися з невісткою, щоб попросити пробачення, проте не вдавалося. Стара жінка картала себе за все скоєне й молила прощення у бога. Вона вже й не сподівалася, що колись зможе повернути втрачений шанс стати мамою для невістки та бабусею для свого онука.
Наближався перший день народження Захара. Каті було неспокійно. Вона знала, що чоловік потайки носить сина до діда з бабою, але не хотіла влаштовувати скандал. Розуміла, що як-не-як, а це його батьки й вони мають право спілкуватися зі своїм єдиним онуком.
Не знаючи у кого спитати поради, жінка пішла до церкви. Розповіла святому Отцю все, що її непокоїло останнім часом. Він дав мудру пораду: «Ваші образи, як каміння, що ви свідомо викладаєте на власні плечі. З часом цей вантаж стає настільки непосильним, що рухатися далі просто неможливо. Чи не краще скинути це каміння, розрівняти плечі й нарешті підняти голову вгору, до чистого та неосяжного неба».
Катя поспішала додому. Лаврін саме вкладав малого Захара на денний сон.
-Я хочу аби ти запросив батьків на день народження сина.
-Ти це зараз серйозно?
-Так, я втомилася від нашої ворожнечі. Не хочу, щоб Захарчик теж був у це все вплутаний. Йому потрібні дідусь та бабуся.
Лаврін зателефонував до матері одразу. Стара жінка не могла повірити власним вухам. Вона ніколи не втомиться захоплюватися Катею та її життєвою мудрістю. Більше вони не сваритимуться, а вона постарається спокутувати усе скоєне добрими справами на благо онука. Чому ж раніше вона не могла розгледіти світлої душі невістки? Лаврін же молодець, що не послухався дурних капризів матері й таки обрав своє кохання.
На дні народження Захара усі помирилися й вирішили більше ніколи не згадувати минулі образи. Тепер кожні вихідні Захар проводить у дідуся та бабусі, а молоді батьки мають змогу побути вдвох. Хто знає, можливо зовсім скоро вони подарують братику сестричку…
