Коли ми з чоловіком планували дитину, я неодноразово у нього перепитувала, чи зможе він нас трьох забезпечити, щоб я спокійно займалась вихованням найближчі три роки, а можливо й більше, дивлячись по ситуації. коли я вже вкотре перепитала, уточнила всі нюанс, то погодилась. Все ж таки дитину хотіла не менш за нього, проте здається тільки я розуміла всі реалії батьківства. Скільки дитина потребує грошей для догляду за нею, та уваги.
Всю вагітність чоловік мені годив. При найменшому моєму поганому самопочуттю возив мене в лікарню та вмовляв проходити курси оздоровлення. В більшості випадків навіть сам їсти готував, щоб я не стояла за плитою з отікшими ногами. Я була щаслива, все ж важко було повірити, що такий турботливий чоловік дістався саме мені.
Після народження малюка пройшло менш як рік, та тут почались гойдалки. Нас тер оризувала його матір, моя свекруха. Кожного дня вона дзвонила мені та чоловіку, діставала питаннями чи відкладаємо ми гроші. Де ми ті гроші діваємо, скільки заробляємо. Останнім часом взагалі завела шарманку, що мені вже час на роботу, дітей в яселька можна віддавати геть з маленького віку. Немає чого мені вдома сидіти прохолоджуватись. Ми ж своєї квартири не маємо, машини не маємо. Живемо як злидні. Всі гроші, що чоловік заробляє – я трачу на себе, а він бідолаха, в рваних трусах ходить. От просто цікаво, звідки така інформація? B штани йому заглядала, коли д _yпу підтерла, чи що?!
Спочатку чоловік захищав мене, потім почав казати, що його мати все ж таки має рацію, за дитиною може приглянути й хтось інший, а нам би не завадили гроші. Бо все-таки на дитину багато йде, та навіть відкласти нічого не виходить. Коли я вперше це почула, то очманіла. Довго ж свекруха його довбала, що той прийняв її сторону. У нас в родині почались сильні сварки. Мені в голові не вкладалось, як взагалі можна віддавати при грудне дитя іншим людям. Тут елементарно я грудьми годую, яка робота?! та мої твердження нікого не цікавили. Вся рідня чоловіка вважали мене неробою та транжирою. В тому числі і він. Чоловік почав навіть контролювати, щоб я зайву косметику собі не купувала.
Довгий час я терпіла. Все говорила собі, що це перший рік, коли ми батьки, тож не дивно, що будуть сварки на непіднятих раніше темах. Проте все має свої межі. Мені приходили кошти на дитину кожен місяць. Проте то нещасні 860 гривень, їх не вистачало навіть на дві пачки підгузків, не кажучи вже про одяг та прикорм. Одного разу, коли мене мій любий чоловік знову обізвав утриманкою та транжирою, він заблокував всі картки, з яких я зазвичай брала кошти на продукти та необхідні дитині речі. На дзвінки не відповідав, повідомлення також. А вдома не було елементарно води, щоб зварити поїсти. Тут то і сталась вирішальна подія.
Я взяла свою кредитну карту, зібрала речі свої та дитини, викликала таксі та поїхала проситись жити до батьків. Мені цей вчинок чоловіка сказав про все. Він краще залишить нас без їжі, аніж дасть трохи грошей. Мені хотілось ридати від такого ставлення. Це був кінець. Мені довелось зробити так, як хотів чоловік зі свекрухою. за моєю маленькою донькою доглядала тепер мама, а була на роботі майже цілодобово.
З Тим недочоловіком я розлучилась. Так, було важко, болісно. Особливо складно було переносити розлуку з такою маленькою дитиною. Слава Богу вона ще нічого не розуміла. Сподіваюсь, до того часу, поки вона стане вже повністю розуміти світ та вчинки людей, я зможу бути поруч з нею. Підтримувати, та не допустити, об поруч з нею була людина, схожа на її батька. Яка заради грошей з радістю зруйнує родину.
Я працювала важко, та це дало свої плоди, я змогла відкрити маленький магазинчик з дитячими речами. Так, це мільйонні прибутки, багато проблем, та то моя справа, яка годує нас. Певно, аби не та ситуація, я б не зробила нічого подібного. З цієї сторони дяку. Проте з іншої, краще б я не мала свого магазину, та мала повну рожину, де щаслива дитина біжить до дверей зустрічати тата з роботи.
Коли донька підросте, я поясню їй, чому в неї немає рідного тата поруч. Сподіваюсь, вона зрозуміє, та пробачить мені. А можливо і його. Як не крути, але ж він тато. Я не маю права забороняти їм спілкуватись. Єдине, що мені досі залишається незрозумілим, так це те, навіщо він мене так яро запевняв, що він згоден, та зможе забезпечувати нас віх разом взятих, якщо розумів, що він не витягне це, та вибере тактику здатися? Образливо просто до кінчиків пальців.
Вдома не було елементарно води, щоб зварити поїсти. Навіть дитині. На дзвінки не відповідав, повідомлення також.
