Ми з чоловіком особи пристрасні, полюбляємо експериментувати у спальні. Та з появою першої дитини наші захоплення дещо утихомирилися. Коли Полінка пішла у садочок, ми вирішили, що настав час донечці переїхати у власну кімнату, а нам з коханим знову усамітнитися.
Зазвичай ми чекали, коли донечка засне й вже потім починали свої «ігри». Останнього разу я була надто голосною й дитина могла почути щось зайве. Про те, що так і сталося я дізналася від виховательки.
Якось я забирала дитину з садочка останньою й Валентина Іванівна запросила мене на приватну розмову. Я подумала, що моя маленька шибениця щось накоїла, але розмова пішла про інше. Вихователька запитала, яка атмосфера панує у моїх стосунках з чоловіком. Питання звісно особисте й вихователька за нього заздалегідь перепросила.
Коли я поцікавилася чому її це турбує, вона відповіла, що Полінка розповідала, як мама у спальні кричала. Валентина Іванівна подумала, що мій чоловік жорстоко зі мною поводиться і я страждаю від домашнього насилля. Це викликало у мене сміх. Можливо моя реакція здалася надто різкою, але я делікатно спробувала натякнути на причину цього крику. Коли ж вихователька не зрозуміла – сказала прямо.
Такий незручний момент вийшов. Ніхто із нас не порушував тиші. Добре, що донька забігла до кабінету й запитала, коли ми вже поїдемо додому. Я змогла втекти. Вдома розповіла про все коханому, він довго сміявся, а потім запитав чи не потрібно нам змінити садочок. Тепер буде незручно бачитися з Валентиною Іванівною.
Думаю, що це наше особисте й вона поставилася до цього з розумінням. А Полінку я попросила не розповідати стороннім людям про те, що відбувається у нас вдома. Сподіваюся, що вона послухається.
