З Вікою ми дружили з самого дитинства. Наша дружба перевірена часом та труднощами. Я повністю можу покластися на подругу, а вона на мене. Зустрічаємося ми кожних вихідних. Інколи вдається вирватися й серед тижня. З заміжжям я не поспішаю, а от Віка хвилюється з цього приводу.
У неї є пунктик, якщо не вийти заміж до 25 років, то потім тебе уже ніхто не візьме. Я не раз жартувала з цього приводу й заспокоювала подругу. Головне не коли, а як. Для мене набагато важливіше знайти свою людину й бути щасливою, ніж вийти за кого-небудь, щоб потім жаліти все життя.
Про те, що Віка першою одягне весільну сукню, я не сумнівалася. Одного дня перед нашою зустріччю, Віка зателефонувала й попередила, що прийде не сама. Вона хоче познайомити мене зі своїм нареченим Вадимом. Ну про те, що вони зустрічаються я знала, а от про статус нареченого я чула вперше.
Що я можу вам сказати, цей Вадим слизький тип. Мені він не сподобався одразу. Зарозумілий, егоїстичний, а найгірше скупий. Зазвичай ми з подругою платимо по черзі. Цього разу мала платити Віка, коли цей Вадим почув, що має оплатити рахунок, мало не зомлів.
-Думаю, справедливо буде, якщо кожен заплатить за себе – заявив він, коли побачив суму на чеку.
Віка і я були неприємно вражені, але погодилися. Я бачила, що подруга хвилюється з цього приводу й місця собі не знаходить. Заспокоївши її, мовляв, все гаразд, я припустила, що Вадим міг не взяти з собою необхідну суму, або забувся карту вдома. Ми ж не могли поставити його у незручне становище.
Подругу я то заспокоїла, а от сама хвилювалася за її майбутнє. З таким чоловіком вона щасливою не буде. Оскільки ми завжди були чесна одна з одною, я одразу розповіла про свої припущення Віці. Вона дорога мені людина, тому удавати, що все прекрасно я не могла.
Можливо подруга прислухалася б до моєї думки та було надто пізно. Вона вагітна уже два місяці й вони збираються розписатися. Тепер я була безсила. Руйнувати родину у якій народиться дитятко не варто. Після того, як Віка переїхала жити до Вадима наші зустрічі порідшали. Вона все частіше придумувала відмовку й не могла вирватися з дому. Я розуміла, що справа в іншому.
Одного дня не витримала й навідалася в гості до Віки. Вадима вдома не було, мені пощастило. Подруга злякала мене своїм зовнішнім виглядом. Я ще ніколи не бачила її такою втомленою, виснаженою й розгубленою.
–Ти захворіла? – стривожено запитала я.
-Ні, усе гаразд. Це сімейне життя не пішло мені на користь.
Подруга мала змогу розповісти мені всю правду. Вадим справжній тиран. Він не дозволяє Віці зустрічатися з батьками та мною. Вона постійно сидить вдома. Вийти можна лише в поліклініку, щоб здати аналізи або в аптеку. Її картка у нього, з неї він виділяє їй три тисячі на місяць. Каже, що більше дружині ні до чого.
Коли вони розписалися, то батьки подарували їй двокімнатну квартиру. Вадим і туди приклав свою загребущу руку. Він не захотів у неї переїжджати, натомість здав в оренду незнайомим людям. Куди він діває гроші, отримані від квартирантів, вона не знає.
Я зрозуміла, що подругу потрібно рятувати. Коли ми попрощалися, одразу поїхала до її батьків й розповіла усю правду про подружнє життя Віки. Вони були шоковані, адже думали, що дочка щаслива й Вадим її не ображає. Того ж вечора вони поїхали й забрали її додому. Ключі від квартири у Вадима довелося видирати.
Віка подала на розлучення. Через кілька місяців народила прекрасну донечку. Поки що живе біля батьків, мама допомагає з немовлям і я часто заходжу в гості. Коли маленька Софійка підросте, вони переїдуть жити у власну квартиру. Віка зробила висновки й тепер заміж не поспішатиме. Яка доля склалася у Вадима ніхто не знає.
Платити аліменти чоловік відмовився, а Віка й не наполягає. Вона не хоче, щоб донька знала свого скупого та жахливого батька. Краще хай росте без нього. Все що потрібно вона дасть їй самостійно.
