Колись в дитинстві, мені бабуся розповідала, що люди не змінюють та обирати собі чоловіка краще з того, з ким ти знайома з самого дитинства, адже в дитинстві видно хто ким буде. Діти ще не вміють брехати та ховати свій характер. А я от впевнена, що люди змінюють. Просто темпераменти та погляди на життя у кожного різні.Ти або сприймаєш свого партнера таким, який він є, або не морочиш голову та йдеш далі.
Ось яскравий приклад. В університеті на потоці я помітила дуже симпатичного хлопця. Коли запитала у подруги за нього, вона перехрестилась, та порадила навіть не дивитись в його сторону. Мовляв він безсердечний. Навіть з батьками не спілкується через свій противний характер. Ну не знаю. На вигляд звичайний хлопець. На лиці тільки помітно втому. Чи то не виспався, чи погано почувався.
Одного разу зустріла його в центрі міста в одному кафетерії, вирішила підійти. Він сидів сам, та про щось думав. Взагалі, ніколи не бачила його в оточенні друзів. Він привітався мені у відповідь та поринув далі у свої думки.
Далі ми почали вітатись в університеті, інколи ходили разом пити каву. Всі мої знайомі говорили про нього різну гидоту. Але що саме цікаве, ні хто з них не спілкувався з ним. Всі робили висновки по його поведінці на парах.
Якось ввечері я йшла забрати посилку з пошти, та через дорого побачила Діму. Він йшов опустивши голову. Окликнула його, та підбігла. Він підняв голову, а по щоках котились сльози. Діма мовчав. Я мимовільно обійняла його. Він ніби хотів мене відштовхнути, але заплакав ще сильніше.
Ми сіли на лавку. Діма довго вагався, проте все ж розповів в чому справа. Його мама в лікарні, тяжко хвора. Вона там давно. Його життя складається з біганини між університетом, роботою та лікарнею. Він виснажився морально, та ще й лікарі не тішать прогнозами. Вирішила підбадьорити хлопця, запропонувала купити тортика до чаю та поговорити. Йому це потрібно, а мені не важко. Коли ми прийшли до нього додому, нас зустрів вірний пес та пухнаста голубоока киця. Діма присів та міцно їх обійняв.
На кухні ми провели разом майже всю ніч. Він все говорив, та говорив. В кінці навіть трішки посміхнувся. Йому стало легше, коли поділився трішки своїми переживаннями. А я все сиділа та й думала, що люди не такі, якими здаються, на перший погляд. Хлопець, який сидів за останньою партою в куту аудитирої, та здавався неприступним і злим, виявився дуже привітним, відкритим та добрим. Його лише мучили важкі думки та непроста ситуація. Так само це діє в іншу сторону. Людина привітна та добра з посмішкою на обличчі штрикне тебе в спину без жодних докорів сумління.
